вівторок, 3 березня 2015 р.

Російське село

   
   Мій співрозмовник молодший за мене. Його минуле овіяне славою активного дрібного злочинця, любителя майже всього, що не рекомендовано в Писанії. Нині не знаю, чи він відмовився від гріходіяній повністю, чи частково. Місцеві люди говорять, що вигляд його покращав, вага перевалила за центнер, зачіска і борода завжди доглянуті. І  небідний приход він влаштував в селі дуже швидко.
     Погожого дня мали з ним бесіду перед пам’ятником загиблих односельців в Другій Світовій війні. Я слухав і відповідав. Він, погладжуючи нижче грудей хрест, запитував і намагався пояснювати в стверджувальній формі.
     Через чистилище його релігійних поглядів йшли колонами католики, протестанти, жиди, прихожани Київського патріархату, члени народного руху, знов жиди, грузини, американці, правий сектор і по третьому колу  жиди ,  а потім рідновіри, литовці та латиші,...
       Співрозмовник був в ударі. Я не заперечував, слухав, а його несло і несло по циркулярам московської церкви. Наркоман і злодій проповідував хліборобу. Особа, котра корегувала артилерійський вогонь на рідне донецьке село проповідувала селянину.
       Під кінець його зовсім понесло.
-  Вы знаете, здесь никогда ранее не жили украинцы.
-  Можливо, - я показав рукою на стелу, попрощався і пішов. 

       Донецьке село. На стелі було викарбовано лише декілька російських прізвищ, що губились серед чисельних Цибуля, Макогон, В’ялий, Литовченко,…





 (із записної книжки пана Бродника)



1 коментар: