Різдвяний степ

     Коли вечір для Різдвяної ночі над степом розкочує темну ковдру, коли перша зірка шукає між
хмарами прогалину, щоб заглянути на землю,  народжується надія, котру оберігатиме і роститиме віра. Та надія складається з багатьох маленьких іскринок-надій.

     В цей вечір маленькі ангели несуть листи від діток батькам на фронт.  В тих листах любов і надія,  частинки тепла і тому сніжинки, що падають на них, відразу розтають. Ідуть маленькі ангели-поштарики на світло хатніх вікон. Від села до містечка, від містечка до міста, від міста до села. Ідуть і збирають в свої торби листи.

      Над  Різдвяним степом зірка, над Різдвяним степом ніч.  І веде та зірка маленьких ангелів на схід. Несуть вони в своїх торбинках віру в надію. Не підібратись злим людям до торбин, з яких іде тепло частинок щирих дитячих душ. От і злиться Ірод, шле заметіль, щоб не видно було вогників у хатніх вікнах, запалює в небі вогнища, щоб загубилась в їх вогнях зірка.

      Сходяться шляхи маленьких-листонош , тепла стає більше і розтає сніг на стежинках. Злиться Ірод. Карає своїх слуг, котрі не перешкодили листоношам. Та запізно. Вже видно вогники На Сіверськом Дінці і за Бахмутом, у верхів’ях Вовчої і до самої Домахи. Це вогники, де чекають листонош.

       Різдво.  Перемогла зірка злість Ірода, перешкоди його злих слуг, вказала шлях. Цього дня народжується надія і віра в надію. Коляда вже підіймає Сонце вище. Завтра народиться новий місяць. А тепло дитячих листів зігріватиме душі батьків.  І звучить над Різдвяним степом колядка:

 “Ірод московський, щоб нас обдурити,

Хотів червону зірку засвітити.

Та нам її не треба, хочем світла з неба,

Хочем щастя в наш край, і нам, Боже, помагай!”

Домаха - козацька фортеця з 1594 року. В подальшому місто Маріуполь.