Знакова зустріч

    Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити і оцінити.  Вони раптові і неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це сталось і про що була мова мені навряд коли зрозуміти. Я не запам’ятав як цих людей звати. Я не можу згадати їх облич. Я тільки пам’ятаю зустрічі.

   Того поминального дня це був останній цвинтар на моєму шляху. Могила прабабці. Останнє вшанування в той  день. Далі шлях на Дніпро.  Як одному зі старших в роду, тепер доводилось робити поминального дня за сімсот кілометрів, щоб хоч по десять хвилин побути біля могил рідні.

   Поклав гостинці, постояв і сів на лавку. З іншого боку сіла літня пані, що поралась поряд. Після вітання  кілька хвилин мовчали. Мене не покидало відчуття що ця людина багато років мені знайома. Хоч я  не знав її імені і навряд коли стрічав.  

   Говорити почав першим, а вірніше розпитувати.  Вона відповідала що все життя вчителювала в цих краях і знає  мою рідню. Мені здавалось, що з нею говорить мій внутрішній голос , а потім здавалось що її вустами говорить мій внутрішній голос. Відповідали один одному на запитання, навіть не озвучені вголос.  Хто ця жінка? За способом висловлювати думки як тітка котрої нема вже. За емоційністю - як товариш, котрого теж нема вже. Я весь час її порівнював з кимось і знаходив у чомусь схожість з попередніх поколінь.

   Наговорились. Притихли.  

-          Мені пора. – сказала жінка.

-          Добра Вам. Можливо наступного року зустрінемось тут.

    Літня пані мовчки повернулась. В її очах читалось ніби вона щось знає …  Далі була війна.

 

P.S. Місцеві люди говорили, що того поминального дня була гроза. І була блискавка котра б’є в небо.