Чорнопіджачник

   

      В тиші сутінок дід Микола намагався переконатись, що хлопець його зрозумів. Він повторював блідому від страху юнаку:

-    Іване! Чуєш мене? Коли пліт відійде від берега за півтори сотні метрів, я тебе штовхну у спину.  Падай у воду, і під убитими, що поспливали, пірнай потроху до берега.  На березі в очеретах полежи на спині і наберися сил. Далі обережно іди понад балкою до хутора, що у верхів’ях  біля могили.

     От і темінь окутала пороги. Відштовхуючись жердинами, між убитими,  котрих прибила течія до берега,  рушили плоти. У чорній ночі  чорною водою чорні піджаки і картузи. 

… на Солонянській стороні спалахують вогні… 

-    Стрибай, Іване! – і поштовх в спину.

     Двічі Іван вибирався на берег. Першого разу піймали і знов посадили на пліт. А другого вже сам стрибав. Між водяних стовпів, колод і мертвих тіл, вдалось дістатись берега. Відлежався, а далі – в вверхів’я балки до хутора. Там і ховався по старих ямах пасік.

      … коли хто думає , що ночами в дніпровій воді відблискують зорі, то  не так. То дивляться з темної води дніпрових порогів в небо утоплені душі. І дідова душа зорею споглядає в небо.

Р.S.  Мав можливість чути про одну із хибних переправ 1943 року від Івана Лозицького, котрий в замітці і є юнак Іван ( На момент опитування мешкав в Солонянськім районі. Опитування початок 1990-х. ).