неділя, 6 серпня 2017 р.

Чорнопіджачник

   
      В тиші сутінок, дід Микола, намагався переконатись що хлопець його зрозумів. Він повторював блідому від страху юнаку.
-    Іване! Чуєш мене! Коли пліт відійде від берега, за півтори сотні метрів я тебе штовхну в спину.  Падай у воду, і під убитими, що поспливали, пірнай потроху до берега.  На березі в очеретах ляж на спину і наберися сил. Далі обережно іди понад балкою до хутора, що у верхів’ях  біля могили.
     От і темінь окутала пороги. Відштовхуючись жердинами, між убитими,  котрих прибила течія до берега,  рушили плоти. У чорній ночі  чорною водою чорні піджаки і картузи. 
… на Солонянській стороні спалахують вогні… 
-    Стрибай Іване! – і поштовх в спину.
     Двічі Іван вибирався на берег. Першого разу піймали і знов посадили на пліт. А другого вже сам стрибав. Між водяних стовпів, колод і мертвих тіл, вдалось дістатись берега. Відлежався, а далі – в вверхів’я балки до хутора. Там і ховався по старих ямах пасік.
      … коли хто думає , що ночами в дніпровій воді відблискують зорі, то  не так. То дивляться з темної води дніпрових порогів в небо утоплені душі. І дідова душа зорею споглядає в небо.


Р.S.  Мав можливість чути про одну із хибних переправ 1943 року від Івана Лозицькго, котрий в замітці і є юнак Іван.



Немає коментарів:

Дописати коментар