Пам'яті Юрія Іллєнка

По ту сторону Канева за Дніпром, йшов хлопчик босоніж. Переліском, степом, через луки, а на зустріч сивий дід в полотняній одежі.

- Доброго дня діду!
- Доброго. А ти хлопча звідки?
- З Прохорівки.
- А звати як?
- Юрко.
- Куди шлях тримаєш ?
- В Прохорівку. А як Вас величати і куди ви йдете діду?
- Дід Юрко. Іду в рідне село Прохорівку.
- І давно йдете?
- Все життя йшов. І тепер іду.
- А тепер як довго?
- Вічно хлопчику.
- Так вона ж за лісом, поряд.
- Вона то поряд, а шлях вічній.
- А що ж то за шлях такий довгий, коли вона поруч.
- Чумацький.
- Так він на небі, а Ви тут.
- А я по ньому йду тут.

І дивився хлопчик в слід старому діду, котрий йшов по стежині. А та стежина починалась світитися іскорками. Ті іскорки перетворювалися в Чумацький шлях. І по них старий дід Юрко підіймався в небо. І піднімаючись ставав меншим і меншим. А далі взагалі став хлопчиком зовсім схожим на малого Юрка, що дивився йому вслід. А поперед того Юрка на чумацькому шляху виднілася в садках сільськими хатами Прохорівка, над Дніпром перед Каневом.
І дивувався хлопчик як то Прохорівка і там на небі, і тут за лісом.
Крикнув хлопчик до дуба
- Дубе, хто то?
- Мамай Юрко…
Крикнув хлопчик до Дніпра
- Сивий Славутич, хто то ?
- Мамай Юрко…
Мамай Юрко… - підхватили Канівські гори, Черкаський бір, за ним Ірдинь з Тясмином, Холодний Яр, дзвони на Мотроні і в Суботові, птахи на замковій горі. Мамай Юрко - поніс відлуння Дніпро по порогах…
Тоді хлопчисько наважився і крикнув до Прохорівки.
- Хто то ?
- Малий Юрко, унук старого Іллєнка.
- А як то?
- А отак-то воно є коли людина Божа. Коли Людина з Україною в серці.

Стояв хлопчисько і дивився в небо. На Прохорівку, що на Вкраїні посеред Чумацького шляху. І бачив він там у Ірію, полк Перуна. В котрім під жовто-блакитними хоругвами їхали вершники. Придивляючись впізнавав серед них Залізняка і Гонту, Нечая і Сковороду, Тютюника і Симиренка, Кирпоноса і Довженка …. І звісно Мамая Юрка на рижій кобилі , у вічнім поході за Україну. Вічна пам'ять козаче…