середа, 1 листопада 2023 р.

Пан котрий не вживав слово “Я”.

    Читав отриманого на електронну пошту листа від старшого товариша. Знаю його майже два десятиліття. Про свій вік він говорить що йому близько 60-ти років, а точніше 69. Має почуття гумору  і власну думку. Думки його базуються на досвіді та хорошій освіті. Бува, що думки наші з ним збігаються, буває що  не збігаються. Підприємець і викладач, має науковий ступінь. Одним словом поважний пан.

     Перечитував його листа втретє. Був час і звернув увагу не на предмет змісту, а на його мову і спосіб пояснення своїх думок. Було відчуття чогось незвичайного. Згадував бесіди з ним за останні пару років. Повертався до читання більш давнішніх листів. Аналізував побудову речень, словосполучень. В думках повертався знову до бесід… Знайшов! Знайшов в чому незвичайність! В його мові відсутнє слово  - "Я"?  Невже його нема взагалі? Знову старі листи та відтворення в пам’яті бесіди з ним… Нема! Зовсім нема!

   Що то може бути? Людина не говорить слово “я”.  Людина відбулася в житті й те слово їй не потрібне? Людина живе в іншому вимірі? Він не робить запинок в усній мові там де повинно стояти це слово. Значить цього слова нема підсвідомо в його лексиконі.

   Дістав його візитку. На щільному білому картоні було надруковане прописом прізвище, ім’я та по батькові. Нижче номер телефону. Такі номери видавали ще на межі двохтисячних років. І все.  А навіщо? Ну так, навіщо? Достатньо для упізнавання його прізвища з іменем та по батькові.  Електронну пошту для кого потрібно то  напише олівцем.

    Можливо відсутність в мові слова “я”, а на візитівці крім номера телефону посад,  титулів і заслуг то  є ознака того що людина відбулася в житті?  

(Мова в цій замітці не йде про візитівки менеджерів по продажах чи наданні послуг котрі роздаються тисячами. А також про людей котрі славні злими справами й до таких в компанію набиватися не буду.)






2 коментарі: