Кристально чесна людина

Їхали ми з Іваном у відрядження до Львова. Все, як годиться в таких випадках: костюм у чохлі за спиною, сумка з речами, сумка з харчами…
В купе потяга Дніпропетровськ-Трускавець уже був попутчик. Високий кремезний козак років на десять старший за нас. Він сидів біля віконця в акурат формуючи гірку з продуктів на столику. Продукти були явно без ГМО і мали здоровий домашній вигляд.
- Доброго дня Вам, пане, – привіталися по черзі ми
- Доброго, проходьте. Я Віктор з Нікополя.
- Я Іван, а це Юрко, – представив нас товариш.
Бесіда зав’язалась швидко. За декілька хвилин ми вже примощували свої харчі до цієї гірки на столику. Віктор виявився хлопцем компанійським, їхав до жінки в Трускавець, котра там вже з тиждень відпочивала. В Нікополі він мав невеликий бізнес по продажу верхнього одягу. Одним словом – козак.
До купе ввійшла четверта пасажирка... Років до тридцяти молодичка. Коси, очі, щічки… Я не буду описувати далі її, тому що дружина ніколи не випустить цей нарис у світ.
Ковтнувши слину і звівши щелепи, ми по черзі почали вітатись. Дівчину звали Олена, і їхала вона до Львова у виробничих справах. Виявилася вихованою і дуже розумною панянкою.
Ну хто ж з чоловіків у потязі не вживає? А тут панянка. З її дозволу ми почали дуже культурно вживати. Після 0,5 фірмової горілки, ще трішки покуштували “Нікопольської джерельної ”. Треба сказати, що далеко фірмовому напою до продукту нікопольських умільців. По закінченню вечері прибрали стіл. І тільки розмістилися для інтелігентної бесіди, як у Віктора задзвонив мобільний телефон. Віктор відразу, як солдат в наряді, підтягнувся і пояснив, що це дружина. Підніс слухавку до вуха.
- Ти де? Почувся жіночий голос з динаміка.
- В потязі?
- Хто в купе?
- Два козака і молодичка.
- Дай їй слухавку.
Віктор зніяковіло протягнув трубку Оленці. З трубки знову почувся голос.
- Вітання. Я Наталія. П’ють?
- Ні. Злякано відповіла Оленка.
- Що, все вже випили?
- Та ні.
Зв’язок, на щастя, перервався – потяг вийшов з зони покриття.
Прийшовши до тями, ми завели інтелігентні бесіди про садки, бджіл, чим на хліб заробляємо. Настав час і засипати. А це не просто так: три інтелігента могли поодинці перегарчати уві сні потяг.
Повлягалися. Крутилися, напівдрімали в переживаннях за панянку. Віктор, той бідолаха тільки очі закриє і прокидається відразу з питанням
- Оленко, я не хроплю?
Так він за ніч багато раз її перепитав.
Прийшов ранок. Ми перепитували, як спалось Оленці. Зображували відпочивших козаків, хоч і були виснажені майже безсонною ніччю.
От і Львів. Обмінялись з Віктором телефонами і помандрували ми в одну сторону, Оленка в другу, а Віктор поїхав до Трускавця помагати відпочивати дружині.
Пройшов швидко день у справах. У готельному номері вже і спалось, і гарчалось. Прокинувся вранці, відпочивши. Вже збирався далі рухатись, як задзвонив мобільний.
В екрані висвітилось “Віктор з Нікополя”. Така рідкість, коли люди після зустрічі в потязі передзвонюються. Можливо, йому так добре там, що вирішив поділитися радістю, майнула думка. Підняв слухавку.
- Доброго дня, Вікторе.
- Доброго. Хоча який він там добрий.
- А, що трапилось?
- Та оце хоч тобі розповім, може пожалієш.
- Розповідай.
- Доїхав, я Трускавця. Наталія зустріла. Страв наготувала. Ми повечеряли, допили “Нікопольську джерельну”. Поснули. І на тобі як перевертався у ві сні, спитав у неї: “Оленко я не хроплю?”
- Та ти що?
- Стою оце я в спортивних штанах, майці і дублянці у фойє і не знаю, що робити.
- Дійсно, хоч додому в Нікополь вертайся.
- Додому не можна?
- Чому?
- В мене реалізаторша Оленка є. Так її дружина ще вночі по телефону звільнила з такими характеристиками… А в неї чоловік молодший років на 10 і ще більший, ніж я. Поки там не розберуться, мені в Нікополь не можна.
- Оце так сюжет! Що ж ти робитимеш?
- Сидітиму, може, відійде, та якось миритись буду.
Отак в житті бува. Кришталево чесна людина, і так постраждала. І не тільки вона, а ще і в далекому від Трускавця Нікополі серед ночі під боком чоловіка – реалізаторка Олена, яка нічого не підозрювала. Не знаю, як налагодили справи, але впевнений, що налагодили. Мине час, і всі постраждалі будуть згадувати цю подію зі сльозами на очах.
Ото ж дивіться хлопці, щоб не попали в таку пригоду.