понеділок, 12 липня 2010 р.

Буряки


Коли лунає слово «буряки», мені стає зле від споминів про цю сільськогосподарську культуру. Холодний піт виступає на чолі, німіють руки і перед очима виринає безкрайнє зелене поле коренеплодів. На ньому згорблені жінки із дітьми, а подекуди й чоловіки махають сапами, щоб у країні було достатньо «солодке» життя . Махають вони тими сапами з травня і по серпень, поки не висапають тричі свої наділи. Це вже зараз трішки застосування гербіцидів полегшило справу, та і то не скрізь, та і де з якою якістю їх внесуть.

Отже повернусь до тих злощасних цукрових коренеплодів, які в дитинстві наводили на нас жах.

Травень, після останнього дзвоника в школі являвся по під дворами односельців парторг колгоспу.

- Добрий день, Галина Харитонівно! — починав він лагідним і чуйним голосом свою бесіду.

- Здравствуйте, Степан Петрович!

- То як Ваше дорогоцінне здоров’я, як дітки?

- А Ви чи не ланку прийшли наділять, що такі ввічливі?

- Авжеж, по прогнозам очікується в цьому році великий врожай.

- Та він кожного року очікується, а от який в коморі буде, подивимося ще .- обірвала на півслові парторга Харитонівна. — Ви краще скажіть скільки гектарів щастя наділяєте?

- Чотири.

- О ні, більше двох не висапаю.

Степан Петрович, як ловкий корчмар під час ярмарку, на початку торгів накидав гектар зверху, а вже потім, йдучи назустріч співрозмовнику, його знімав. І в цьому була гнучкість партійної лінії в переговорах по наділу ланок. Господиня утішала ж себе, що все-таки не чотири, а три гектари і відчувала повною мірою те почуття, що зветься «колгоспна радість». То почуття, коли ще десять хвилин тому було зовсім погано, а тепер дуже погано — різниця невелика, та все-таки вроді полегшення.

В день розподілу ділянок в полі збирався люд, гомонів, сперечався, лаявся… Бригадир губив голос і хрипів, ділячи з обліковцем рядки між односельцями. А на вечір пів села були друзі у нього, а пів села — кровні вороги. В ворогах ходили ті, кому випали рядки на забур’янених ділянках та в полях далеко від села. Треба сказати, що до ворогів потрапляли односельці, які не належали до рідні бригадира або ж близькі, що не перебували на цей час в дружніх стосунках з ним. Кращі ділянки відводилися близькій рідні по сільським міркам (в селі близька рідня рахувалася в три коліна) а також кумам, сватам, ну і чомусь завжди до цієї когорти потрапляла тітка Ірина, котрій бригадир родичем не був, але дуже симпатизував і ніколи не обділяв її увагою.

Ентузіазму, про який писали в районній газеті, не спостерігалось, та масовість від безвихідності була. Поління буряків в робочий час виконувала тільки польова ланка. Більшість займалась цим в вільну від роботи годину за не таку вже й велику плату. Тим більше, що мало кому вона йшла в руку, так як болячок збирали на тім лані не менше, ніж коренеплодів.

Перше прополювання робили жінки. Сама відповідальна, сама складна з усіх. Треба було прорідити посіви, залишивши п’ять - шість рослинок на погонному метрі. Друге і третє поління звали перевіркою. На них виходила вся сім’я, а то і рідня з міста. Відбувалися маневри по повній програмі. Хто сапав, а хто махав сапою, як косою - це все звалося полінням.

Серед тих людей махав сапою і я. Сказати, що я не любив полоти буряки, це не сказати нічого. Я навіть згоден був копати картоплю, тільки б не полоти буряки.

А ще сказати, що місто не допомагало селянам в прополюванні, то образити ті підприємства, які чітко, згідно з графіком, доведеного райвиконкомом, надавали шефську допомогу. Люди з підприємств приїжджали автобусами, шикувалися фронтом на рядках… Ентузіазм їх остаточно закінчувався метрів за сто, максимум двісті, від краю поля. Потім вони починали полоти не по рядках, а кружляючи навколо бочки з водою. Коли прибувало керівництво підприємства з «районними батьками» поглянути на поміч селу, прибулі для надання шефської допомоги просилися на наші рядки за будь-якиу ціну. Перевіряючі, задоволені роботою, їхали далі. А шефи, бажали нам всіляких успіхів і швидко зникали степовою дорогою, здіймаючи куряву за автобусом.

В розвитому соціалізмі чомусь все було в гектарах і кожен технологічний процес - битва. З ким і за що, але весь час в напрузі. Посадили вдома на городі пів гектара картоплі, побігли садити все останнє, потім це полоти. А в колгоспі ще наділи соняха, кукурудзи, кабаків і коханих буряків… А потім на цих гектарах збирали все вирощене, перебирали, очищали, ховали до складів і підвалів, здавали в державу. Раділи за здане в засіки рідної Батьківщини. За дуже коротку зиму робили спробу відпочити і знову на гектари.

Повернуся в поле. Отож стою посеред гону в півтора кілометра і мрію бути космонавтом, щоб залетіти далеко-далеко від поля, щоб бачити ці рядки в ілюмінатор на безпечній відстані. Та до космонавта ще довго рости і вчиться, сапаю з мамкою від краю поля до краю, від бочки з водою до бочки, що в тіні стоять по краям гонів. І думка сумна в голові, що ще тільки шість класів скінчив, а попереду сьомий, восьмий, дев’ятий. А як скласти всі рядки в один, котрі світять в недалекій перспективі виполоти, то це до самих Черкас, а може й до Полтави відстань. Гектар то двадцять два рядки по кілометру, а тричі гектар виполоти… Від такого майбутнього сум охвачував мене і сапа випадала з рук. Тільки мама підганяла і підганяла мене, сама сапаючи нескінченний наділ.

Багато людей середнього та старшого віку скоротило своє життя від серцево-судинних захворювань, придбаних в спеку. Ніхто того обліку не вів та і в історії хвороб не писали правди. Було враження, що сільські жінки народжуються з сапою і з нею ж і помирають. Страшно насправді те, що написав, але гірка правда. З радістю досапували останні рядки з думкою, що це „щастя" облишає нас до наступного року.

І з завзятістю та наполегливістю бралися до навчання, а в успішності не останню роль грали висапані коренеплоди. Бо хотіли вивчитись і поїхати до міста, де нема наділів на майже безкоштовну добровільно — обов’язкову працю.

Приходив вересень, на перших уроках розпитував учитель про літо:

- Іване, що робив влітку?

- Допомагав пасти коней, полов.

- Пололи всі, ти це не згадуй, про табун коней розкажи.

І кожен з нас розповідав про все, крім лану, бо то було у всіх обов’язкове й спільне. А зайва розповідь про нього особливого задоволення не приносила. Та недовго нам доводилось учитись, бо починався збір коханої культури. Треба пояснити, що цукрові буряки у нашій зоні займали в господарствах десять відсотків від ораної землі. Оскільки колгоспи були великі, то клин бурячний був далеко за п’ятьсот гектар, а то і всю тисячу.

Розім'явшись на соняхах і кукурудзі, викопавши дома картоплю, починалося друге наше нашестя на клин цукрових буряків. Надворі стукав у двері жовтень. З кінця бабиного літа і до „перемоги" ми рятували наш врожай. Якщо перше наше нашестя звалось «пекельне», то друге - «полярне», бо рипіли вже холоди, поливаючи нас холодним дощем та посипаючи першим сніжком. Витягували й складали у бурти, вантажили і очищали коренеплоди. Не рідко відриваючи їх, примерзлі до землі, я знову мріяв стати космонавтом. І вже через знайомий з літа мені ілюмінатор дивитися на ці поля, знаючи що космонавтам рядки не ділять. А навколо холоди, всі одягнені як матрьошки у куфайки і роби. Сидять мовчки по під буртами і тільки рухаються руки, чистячи буряки. Яка то праця невдячна на матінці-землі! Тяжко металургу і шахтареві, але ж у них то заробіток є. А в полі практично безкоштовна битва за врожай. Працюючи в колгоспі, я з горем дивився на відомості по заробітній платі, де польова бригада отримувала по сімдесят карбованців. Оті сім червонців - ціна дешевого хліба й овочів, ковбаси і молока. Колись великий вчений сказав: «Ні звідки нічого не береться і нікуди не зникає». Отак і цукор дешевий був коштом копійок на зарплату жінкам у бригаді, за рахунок їх болячок, які ніхто не констатував як виробничі.

Вдалось втекти мені від буряків, та проїжджаючи мимо історичних моїх битв з бур’янами на посівах прискорюю швидкість підсвідомо. А то раптом з’явиться бригадир з краю поля і наділить рядки. Дитячий страх зостався, аж смішно, стільки часу пройшло, а він зостався.

Коли учився в інституті, на кафедрі організації сільськогосподарського виробництва доцент пропонував:

- Ви, Юрій, тему організації праці вирощування цукрових буряків не хочете дослідити в дипломній роботі?

- Ні! — як струмом вдарило мене. — Не хочу, я її давно вже дослідив. Я її дослідив від краю і до краю, від бочки і до бочки. Я її вивчив до останнього замерзлого кагату під Новий Рік .

- Тоді беріть іншу тему. — не розуміючи мою нетолерантність до буряків, рекомендував доцент.

Взяв я іншу тему по садівництву, писав диплом і захищав його. Прийшов в колгосп, а там … Одним словом — цукрові коренеплоди з картоплею в додаток. Не здійснилась мрія дитяча про ілюмінатор, прийшлось продовжувати вирощувати все це безпосередньо. «Таке життя»- писав один письменник і краще й не сказати.

Не працюю вже років вісім в сільському господарстві, працюю в місті. Частенько відвідую в питаннях виробництва підприємців. Там ввічливий секретар подаючи чай або каву завжди запитує

- Вам цукру дві чи три грудочки?

А я не можу зразу відповісти, перед очима пливе миттєво бурячний лан.

- Я перепрошую, Вам дві чи три грудочки цукру в каву?

- Пробачте, а просто мінералки можна?

- У нас бразильська кава.

Кава то бразильська, а буряки наші…

Трішки зле, трішки саркастичне, трішки песимістична вийшла розповідь, та хто на тім лані був, зрозуміє.

10 коментарів:

  1. таке життя, панове!)))
    дякую Вам, пане Юрію, за те, що з такою любов"ю й відданістю пишете про рідну землю...
    надихаюсь і насолоджуюсь яскравими образами, створеними Вами:)

    ВідповістиВидалити
  2. І у мене такі ж спогади про буряки.. тільки мої бабусі і весмь рід з Хмельниччини.
    Я досі не можу чути як заливається у спеку жайворонок у небі.. стає млосно і здається що тулишся до бідону з водою і бачиш зігнутих жінок в океані тих буряків..

    Величезна Вам подяка, що це все пишете!!

    У мене блог у іншій "мережі", у Живому Журналі. У тегах "мої етноекспедиції" і подібних я викладаю те що назбирала з музичної культури, пісень, обрядів, від своїх бабусь і у 2010му році від "чужіших", яких мені бабуся забезпечила.
    http://smijana.livejournal.com/tag/%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B0%20%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0
    Ну і теж трохи спогадів.. все дитинство я влітку жила там: пасла і доїла корів, ходила на буряки маленькою бо не було як залишити саму в хаті.

    Заснували з одним хлопцем із Черкащини в межах ЖЖ спільноту "літсело"
    http://lit-selo.livejournal.com/profile
    Там мало хто буває окрім нас.. і мало хто пише, бо і обдарування бракує і матеріалу :) - але все одно двоє чи троє більше як одинє :)
    Якщо буде бажання - скопіюйте свої оповідання туди, вони просто.. бомбезні, як каже весела молодь. :)

    Було би добре заснувати сайт чи спільноту... таку собі мапу/карту України, живу - складену із оповідань про людей які живуть на землі, на тих чи тих місцях.. щоб кожний автор писав про свою землю і тих людей яких бачив і знав, а разом би це була - вся наша Україна.. і щоб це могло прочитати багато людей.
    це направду наше багатство, скарб, джерело з якого всі ми (за себе кажу, я народилася в Києві), міські, живимося у всіх смислах.

    Якось один чоловік сказав що справжня краса - вона непоказна, не на видноті. завжди трошки в куточку..
    Дуже рада що випадково знайшла Ваш блог, знайте що таких як Ви багато є - просто вони всі по куточках.. :)
    А треба триматися разом. Разом нас багато (с)

    ВідповістиВидалити
  3. Добрий день пане Юрілй! Припадково попав на ваші слова у давному бродзі (2010.07.12) де Ви писали про буряки.
    Мені теж буряки дуже значні і дорогі. А чому це так - то написано в книжці "Ukrainian Sugar Beet Immigrants". Коли подасте Вашу адресу - пішлю Вам примірник.
    Слава Україні! Олег

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Для звязку.https://www.facebook.com/oleg.verbova Тут є месенджер. Або скиньте як з Вами звязатись.

      Видалити
  4. Юрію, . . . коли бажаєш отримати видання про - буряки, Українців і Канаду, подай поштову адресу (Нова Пошта?).
    Олег


    ВідповістиВидалити
  5. Дякую за адресу. Примірник повинен бути в дорозі в понеділок. Буде Вам нагода перевірити свою англійську мову!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую. Заходьте до сторінки в ФБ. Буду радий. https://www.facebook.com/oleg.verbova

      Видалити
    2. Дуже дякую. Книгу отримав.

      Видалити