Скочуючись за обрій, осіннє сонце своїми променями рахує хати у селі. Поодинокі хмари пливуть наввипередки зі своїми зображеннями в темно-синій холодній воді Дніпра.
На краю вулиці, при в’їзді до села, череда. Попід парканами йдуть додому годувальниці. Махають хвостами та чухають боки об вишник.
По городах палять багаття. Пливе по селу запах осіннього диму і печеної картоплі. Бабці сидять - то там, то там, попід дворами й, можливо, народжують завтрашні новини. Діди спершись на паркани палять свої цигарки. Запах диму від котрих перебиває запах городніх багать і печеної картоплі. Та заставляє ворон що пролітають над дідами кашляти.
Повсюди величезні гори кабаків. Підсохлі ряди соняхів, що вже ніколи не підіймуть голову до сонця. Останні осінні квіти змагаються між собою в красі й кидають безнадійний виклик першій ріллі.
По асфальтній дорозі до міста інколи їдуть автівки. Але їх не хочеться чути. Вони з іншого життя. Їх рух занадто швидкий для сільського виміру часу. Тому вони рухаються у паралельному вимірі. Гуркіт їх моторів ніколи не переможе гупіт падіння яблук і груш в садах. Бо той тихий гупіт звучить не в проміжках часу, а у вічності.
Поодинокі бджоли несуть до вуликів останні крихітки літа.
Вітерець говорить з усім присутнім у селі шелестом листя сухої кукурудзи. Розповідає, яку погоду він завтра принесе.
У вечірнім небі летять у вирій ключі диких гусей. Старий рік від нас іде не 31 грудня, а сьогодні, на крилах вожака, який веде свою зграю до теплих країв.
Ніч… Осінній дим… В небі загоряються перші зірки на Чумацькому шляху. Гаснуть вогники у вікнах сільських хат. Засипає село з надією на життя. Не зважаючи, що на зміну сьогоднішньому теплу вже йде перша крапля осіннього дощу. А за нею – і сама зима.
Чудово написано!!!З любов'ю до села, з любов'ю до людей!!! І все - правда! Одразу виникає бажання стати частиною цього мальовничого полотна)
ВідповістиВидалити