Лютий 2015 року.

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.

Зі сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені, тремтячи від холоду, стояли й мовчали. Я запитував, а вони стояли та мовчали.

... Послав сержанта підібрати цивільної одежі їм. Запросив поїсти й зігрітись. Вони мовчки дивились на мене. Боятись їм уже після всього, що бачили в цих степах, нема чого. Але ж стоять і мовчать.

... Послав солдата харчів сумку зібрати їм. Скільки вони пройшли? Скільки їм ще йти? Можливо до рідні чи знайомих в якесь тут село? А що в них там сталось то видно без догадок по загравах та чути по гуркоту канонад.

Сержант надівав дитині теплі в'язані шкарпетки. Жіночка мовчки дивилась на дві сумки біля своїх ніг, на село, на мене. Я підійшов до хлопчика і дав йому цукерок. Він взяв їх в жменьку і відразу віддав жіночці. Я миттєво глянув на неї, але не встигнув навіть запитати, як почув її слова:

- Він знає, що продукти треба поділити так, щоб як найдовше вистачило.

.....

Літня жінка і маленький хлопчик йшли в Кодему, а далі на Семигір'я. Йшли замотані в одежину, котру вдалось підібрати. Десь там у них була рідня. Яка їх доля? Хотілось би, щоб життя їм посміхнулось хоч невеличкою посмішкою.

Все що міг зробити - то це зателефонувати одному з жителів вулиці, до котрої вони йшли.

- Це Бродник. Є особисте прохання. Вийдіть на вулицю, перехватіть жіночку і дитину. Відігрійте їх ...

(Із записок пана Бродника)