четвер, 15 листопада 2012 р.

Осінь в Протовчій

    Пізня осінь…  Сонце кидає свій погляд у  плавні - простір, де час і думки рухаються в іншому вимірі. Тут навіть сонячні промені змінюють свою швидкість і сутність. Вони граються з останнім листом шовковиці, малюють в осінній воді портрети дерев, а потім -зникають у зеленій траві голого лісу. В траві, що піднялась восени, аби забрати з собою в зиму ці промені, які, перезимувавши, зійдуть весною і посміхатимуться первоцвітами.

       Тиша. Протовче. Перетин часів «І пішли на конях і в лодіях, і прийшли нижче порогів, і стали у Протовчому, на Хортичім острові» . Ось їхні лодії в затоці. Я їх уявляю, ні, я їх бачу. Виснажені шляхом, статечні чоловіки важко йдуть берегом, повз мене. В руках - зброя, кольчуги. В очах втома і невідома доля.  Біля броду коні. То спішені варяги рухаються бродом до острова. Сонячні промені губляться у цьому всьому, навіть, не відблискуючи на кольчугах і у каламутній воді переправи. Чим чи ким вони повернуться незабаром?
       Може їхні душі то сьогоднішня зграя диких качок на озері з пізнім виводком, котрий не може відлетіти у Вирій. А може – ті акації з покрученим вітром гіллям. Бог один знає, у що, чи у кого сонячні промені перенесуть душі лицарів війни. Подарують спокій  чи неспокій.
      Осінь у плавнях. Пройти стежкою може кожен, а увійти в осінь ні. Не кожному Протовче показує свою вічність. Чайки поміж чайками. Весла поміж крилами. Богдан Федорович Мамай під парусом думку гадає. Тріпає вітер парус і чуби лицарям війни. Хмара. Хмара над водою забрала всі чайки і промені сонця. У спокої – неспокій.  Протовче - нескінченний ланцюг вічності.
      З  цього місця ніхто нікуди не пішов .  Душі людей із різних часів навічно прив’язані тут.  Вони невтомні у своїй безкінечній справі.  Іду дамбою, збудованою у війну для залізниці. Іду серед стомлених  тяжкою працею жінок і дітей…  Тиша. Розплився туман по очеретах і, розірвавшись на шмаття, злетів білими чайками в небо…
      Безмовна історія плавнів говорить більше, ніж можна сказати.  Хитають святі дерева кронами над старим кромлехом , безмовними обсерваторією і календарем.  Теплі й холодні каміння, як чорні і білі смуги життя, як доля і недоля, читають свої тексти буття, даруючи розуміння, що Ви – ланка нескінченного ланцюга історії цієї землі.
     Ми покидали Протовче ніби виходили з невідомої хмари, що існує у нашій уяві. Очевидно, господарі міста нас дійсно приймали – то, значить, ще не втрачені наші степові Душі .
       Осінь у плавнях вишивала жовтим кленовим листом по зеленій осінній траві. Сонячні промені малювали портрети дерев у холодній воді. Зима вже десь готувала новий білий аркуш для продовження літопису. Плавні проводжали нас, не прощаючись.

...................................................................................................................................................................
- «І пішли на конях і в лодіях, і пришли нижче порогів, і стали у Протовчому, на Хортичім острові». Це – з нагоди розміщення тут війська великого князя Святополка Ізяславовича перед переможною битвою з половцями 1103 року
-  1493 року Богдан Федорович Глинський ( Мамай) розом із «царевичем Уздемиром» ходив походом на Низ, здобув і зруйнував новопоставлене  місто Очаків.Нападників Глинського хан називав козаками черкаськими
- В період другої світової війни в плавнях Хортиці була побудована дамба, по якій проходила залізниця - завдовжки 650м. На будівництві було задіяне цивільне населення Запоріжжя.




Немає коментарів:

Дописати коментар