субота, 16 березня 2013 р.

Барвінок



      Літній вечір над Дніпром, чарівна краса. Після праці в саду присів біля горобини відпочити.  Під ногами стелився барвінок. Зеленим килимком з розсипаними синіми зірочками-квітками.  Давно росте тут… розрісся, душу радує. Колись, років із десять тому, знайшов його біля старої криниці, на узліссі, в Лоханській балці. Він самотньо боровся за життя серед костриць, подорожників та іншого зілля.
     Колись біля тої криниці був хутір. Ніхто вже й не пам’ятає імена та прізвища тих людей, що жили в нім. Відомо лишень, що це була одна велика сімя. Не бідна й не багата – трудова. По краях балки мала земельні наділи. В господарстві – волів пару, коней, корів, овець отару...  Нині від їхньої маєтності зостались лише деякі фрагменти фундаменту будівель, старезна груша та криниця з холодною водою.
       Літнього дня у тій криниці набирав жниварям воду. Вмився, ліг на гарячу землю.  Крихітки літнього неба були розкидані у траві.  Барвінок. Барвінок, що залишився ще з тих часів, коли господиня доглядала його, садила понад стежкою, перед хатиною. Квітку, що супроводжує українця у радості й у печалі. Садила, наспівуючи: “Стелися, барвінку, низенько І нині він – як остання надія тієї родини зачепитися за пам'ять людську.
       В 1930 – їхнє майно й худобу активісти-комсомольці перенесли та перегнали до новоствореного колгоспу. Розкуркулили, як в історії пишуть. Дід Гордієнко згадував, що їхньою парою волів, майже до самої  війни, сплавлений Дніпром ліс витягували на берег. Куди поділась сім’я – ніхто донині не відає.  Просто пропала і все. Ніби й не існувало ніколи. Час такий був. Чи хто вижив із них, чи “во імя вєлікой целі зайві виявились на цій землі…
       У кожного народу існують свої кодові слова. Для українця – серед таких є слово барвінок.  Я викопав його на закинутім хуторі й посадив в дворі біля горобини. Ще трохи – роздав друзям-фермерам. Стелеться, квітне він по дворах, душу радує.  Нагадує всім, що були колись люди чесної праці. І, як посланець, майже через сотню років, передає історію, яку, на щастя, неможливо відредагувати в підручниках.


2 коментарі:

  1. Прочитав і ясно побачив сині зірочи розкидані в зеленій траві, чомусь зашкребло біля серця. Стільки їх розсипано тих зірочок по Казахських степах та по Далекосхідних лісах,привезених із жменькою рідної землі і там де падали піт та сльози наших трударів.

    ВідповістиВидалити
  2. Історія - котра писана на листочках барвінка.

    ВідповістиВидалити