Акваріум

Захоплення… Безжалісне і неспокійне. Воно забирає твою енергію - інколи на час, а буває і на ціле життя. Не перелічити всього, що може заволодіти твоїм дозвіллям, а, почасти, і твоїми незайвими грошима.
Не оминула ця хвороба і мене. Металеві карбованці, поштові марки, рибалка - захоплення ними приходило і зникало, лишаючи на пам'ять забуті в шафах кластери, кинуті на горище сараю рибальські снасті.
І коли чергове захоплення почало згасати, подарував мені батько не новий, але ще цілком придатний акваріум. Знов прокинувся азарт. Перечитавши уважно книгу про риб та догляд за ними, освоїв перші теоретичні знання, став роздавати знайомим і друзям, на мій погляд, професійні поради. Дочекався першого вихідного, витрусив скарбничку - і з татом до Олександрії на ринок.
Скалярії, мечоносці, телескопи, вуалехвости, золоті рибки - очі розбігались від цього розмаїття … А на дні акваріума в одного літнього чоловіка сиділи кілька білих жаб. „Жаби - це для городян, - міркував я,- сільська людина їх нізащо не купить, своїх у ставку досить, щоправда, вони зелені і коричневі, але за жабу платити?!” Ознайомившись з усіма наявними мешканцями акваріумів, татко виторгував мечоносців. Ще придбали обладнання для підігріву води, компресор для подачі повітря, корм і пішли провідати рідню по мамі.
Мій дядько, вчитель, живе у двоповерховому будинку, і людина інтелігентна, великий трудівник - усі прекрасні якості, що я знав, йому притаманні. Після дзвінка я кинувся у відчинені двері, мало не збиваючи з ніг виховану рідню, хвальковито тримаючи перед собою банку з рибами.
- Здрастуйте. Це мої рибки для нового акваріуму. - Я грюкнув об стіл банкою так, що в неї ледь не відпало дно.
- Здрастуй, племіннику. Це хто ж тобі акваріум подарував? - запитав дядько.
- Тато.
- На свою голову, –додав тато.
- От добре. За ними ж треба наглядати…Ти вже розпитав, що для цього треба?
- Я книгу читав.
- Молодець.
Коли хтось з дітей каже, що читав книгу, вчителі слово „молодець” промовляють не як усі, а з щирою радістю. Цю їх інтонацію я не раз спостерігав, таке враження на них справляє учнівське читання.
Тато з дядьком гомоніли на кухні про життя, ми ж з сестрою розглядали банку і за сонцем і проти сонця, намагалися погодувати наляканих риб. Час було вертатися додому. Батько не любив їздити до маминого брата машиною, і дядько схвалював такий спосіб наших відвідин, без приватного транспорту. Свій сільський автобус ми взяли штурмом.
Сидів я на мішках з макухою, міцно тримаючи банку з рибками до самого села.
Перший час міняв воду в акваріумі кожного дня, далі рідше і на кінець раз на тиждень. Кілька новонароджених пар я подарував друзям, навчив догляду, розповів про все, що читав і знав. Одне слово - спеціаліст.
Але у кожному занятті є невдачі, і мене вони не минули На деякий час їхали ми з батьками з села. На господарстві лишався дід Василь. Дідові й доручив я нагляду вати за акваріумом.
- Оце корм, я його на купки поділив, дві купки на день, одну зранку давати, а одну ввечері.
- Зрозумів.
- Кота не пускайте.
- Добре.
- Я за тиждень приїду. Корму вистачить, тут усе розраховано.
- Та зрозумів. Краще б ти пару кролів завів. Яка од цих риб користь?
Через тиждень зі сльозами на очах стояв я біля акваріуму, в якому плавали пів хлібини й мої рибки черевом догори.
- Діду, що з ними?
- Не знав я, Юрку, що вони хліба не їдять. Вікно відчинив, корм і здуло вітром.
Казав же тобі – кролі кращі. А то і хліб пропав і риби твої.
Витрусив я зі скарбнички копійки. Витяг з книжки подаровані дідом Дмитром три карбовані, доклав карбованця, що дав дід Василь, як компенсацію за нервовий зрив – і вже сам до Олександрії.
Базар видався вдалий. Міцно тримаючи банку в руках, пильно дивлячись під ноги, щоб не перечепитися, йшов до дядька. У дворі на баскетбольному майданчику гралася сестра. Її віддали в баскетбольну секцію для всебічного розвитку. І тепер, у неділю, вона старанно відпрацьовувала кидки м’яча у кільце.
- Привіт, Юро!
- Привіт, сестричко!
- Дивись, що я вмію!
- Що?
- Поглянь!
Поставивши перед собою на асфальт банку з рибками, я підняв голову, відкрив рота – аби максимально зосередитися на події. Сестричка з витонченою майстерністю послала в баскетбольну корзину м’яч. Він, ударившись, відскочив від щита прямісінько в мою банку. Рибок на гарячому асфальті врятувати не вдалося. Сконали.
З трьома сестриччиними карбованцями рушили за новою партією рибок. Придбали, вже не сильно і торгуючись, раділи, що продавці ще не порозходилися.. Додому на „8-а” чи „8-б” мерщій, щоб встигнути пересісти на сільський автобус.
І знову, тільки рибки розплодились, чергова поїздка до рідні. На тиждень. Цього разу дід Василь сплутав корм із спеціями і прирік рибок на масову загибель.
- Та воно ж, нібито, на корм схоже, – виправдовувався.- Ти, Юрку, не плач. Хіба то риба, пуголовки якісь. От я тобі коропа принесу, а хочеш і два.
Сидячи біля Зайковського ставу, роздумував, заводити втретє акваріум чи ні? І в тих роздумах побачив, як у водоростях під самим берегом плавають рибки гуппі, точнісінько такі, як купував на ринку. Відразу відчув, що покидає мене захоплення. Не витримало випробувань долі, полишило, здається, назавжди.