МакДональдс

Сільська дитина попадаючи в місто стає тихою, спокійною і слухняною. На теренах рідного села вона все знає, а в місті ні. Все для неї велике, незнайоме, вона тримається за старшим як курча за квочкою. Виїзд за межі рідного поселення подія неординарна. Зважаючи на перераховані характеристики полюбляли працювати з сільськими школами екскурсійні агенції.
Умань, Полтава, Запоріжжя бігли екскурсійні автобуси. Ну і звично до рідного Дніпропетровська з сіл області. Є що глянути в нашому місті: музеї, театри, планетарій, історичні місця, цирк, старі та нові будови. Про одну з таких поїздок з Дібрівської середньої школи до обласного центру написано це оповідання.
Грудневого дня переглянувши в планетарії копію сільського нічного неба блудили екскурсанти кругом палацу студентів в паку Шевченка. Екскурсовод розповідала про велич царських персон і їх оточення в рішенні питань, по заснуванню міста на Дніпрі.
Ті учні котрі вчились з великими труднощами поєднували зміст словосполучень екскурсовода: милостива государиня і кріпосне право, святіша персона і небачена повія, визволительниця краю і знищення Запоріжської Січі. Дочекавшись закінчення розповіді дітлахи приступили до обов’язкової протокольною процедури в паркі ім.. Шевченко – фотографуванню на скульптурі лева.
Наступав обід. В плані поїздки були відвідини ресторації Макдональдс. Це іноземне слово манило своєю таємністю, невідомими заморськими блюдами. І взагалі було цікаво.
Нарешті екскурсійним автобус прибув до невідомого Макдональдса. Після, як нам здавалося, радянської одноманітності в сфері громадського харчування, в першій половині 90-х років минулого століття почали з’являтися як гриби після дощу різного ґатунку ресторації. Їх назви збуджували населення своєю неординарністю і таємним змістом. На то місць звичайних назв на зразок “Хвиля”, “Берізка”, “Лісова галявина”, “Левада”, “Марічка” прийшли нові “Елен”, “Дієго”, “Чікаго”, “Фудзіяма”. В них подавали старі і нові блюда, щось було гірше, щось краще. А багато що просто перейменовано: поганий м’ясний пиріг схожий на гербарій – піца, жарена соломкою картошка стала картоплею фрі, кусок м’яса – стейком. Взагалі для любителів модних слів, а не кухні то неабияке задоволення.
Поява Макдональдса в Дніпропетровські була подією феэричною як і чесно кажучи на всьому пострадянському просторі. Місяць до нього стояла черга як в передсвятковий день до залізничних кас. Потім інтерес підупав, так як особливого там нічого не було, а багатьом за станом здоров’я таке харчування шкідливе і взагалі. Вже після тієї великої першої хвилі цікавих потягнулися заморській ресторації робити виторг екскурсійні автобуси з периферії.
Отак і наш автобус підкотив до невідомого, для майже усіх дітей, закладу громадського харчування. Після короткого огляду краси будівлі та благоустрою території наш зголоднілий колектив рушив до приміщення.
Швидко вишикувались діти вітаючись з чемним працівником ресторації.
- Доброго дня.
- Доброго, а звідкіля ви.
- З Діброви.
- Це де.
- На Дніпрі.
Проходили екскурсанти в зал мимо роздумуючого працівника над питанням де саме на Дніпрі ота Діброва. Звиклі держатися на чужій території табором зайняли столи в дальнім кутку залу. Склали речі вистроїлися до кас. В вишикуваному строю з піднятими головами до цінників завмерли діти в вивченні цифр. З протилежної сторони, з-за прилавків на них дивилися працівники цього закладу. Така пауза тривала більше хвилини. Порушив її один із працівників на касі.
- Що будемо замовляти?
В відповідь тиша. А ще за півхвилини розпочався діалог між дітьми.
- Сашко, що таке гамбургер?
- То дві булочки по десять копійок, а між ними кусочок дуже маленької поганої котлетки.
- А чому він тоді коштує як відро пшениці?
- Не знаю.
- Оксанко, а що таке…
І та розмова набувала все більшого негативу до кухні цього закладу. Підсилювалась вона пропорційно розповсюдженню запаху пережареної олії.
Скінчилося все несподівано для працівників ресторації. Закінчивши вивчати, астрономічні для них цифри цін, дітлахи з такою ж швидкістю як йшли до прилавку розвернулися і пішли, немов по команді, до зайнятих ними столів. Розмістилися і почали витягувати свої домашні харчі. Ну яка мама відпусте з села в далеку дорогу дитину не давши простих сільських харчів. В той день нехитра сільська їжа була представлена в наступному асортименті: борщики на свинині і курятині, супики з домашньої лапші і фрикадельками, котлетки різних видів, відбивні, жарке, тушкована картопелька, пельмені, вареники з картоплею і печінкою, сиром, сальце копчене і не копчене, ковбаса домашня, сметана і ряжанка… Довго розписувати не буду. Скажу тільки що в інших відвідувачів цієї ресторації апетит пропав відразу. Нещасний гамбургер не міг змагатися ні за смаковими якостями ні за видовими з бройлером Павлика, а картопля фрі з Оленчиною тушкованою картоплею.
Відвідувачі покидали заклад один за іншим так і не замовивши, або не доївши замовлене в ньому. В кутку сумно сидів персонал ресторації дивлячись на таке нестандартне дійство в залі.
Треба віддати належне керівництву, їх нерви витримали до закінчення обіду. Далі їх директор бесідував з керівником екскурсії. На прощання побажав щасливо провести залившившийся час в місті і без пригод повернутися додому.
В автобусу всі зрозуміли чому так настійливо попросили залишки продуктів викинути в окремий контейнер. Безпосередньо його два працівники волокли за територію закладу. Вчителі, дивлячись на це дійство, допитували екскурсовода.
- Ну, що вони сказали?
- Що сказали?
- Так. Що?
- А сказали щоб сільських дітей до їх закладу більше не возили. Мало, що нічого не купують так ще диверсії такі проводять проти закладу.
Далі в культурній програмі був цирк. На повні шлунки виглядав весело і цікаво. Поверталися сповнені вражень вже за темна до рідного села.
Пройшло вже з десяток років після першого відвідання Макдональдса. Та інколи глянувши на нього приходять спогади про ту подію і я посміхаюсь.
1999 рік.