Молодий агроном

Більшість українських сіл, в другій половині минулого століття, були окремими територіальними і виробничими підрозділами. Як правило на теренах якоїсь сільради знаходиться сільськогосподарське підприємство. В котрому постійно працювало процентів дев’яносто працездатних жителів.
Тісні родинні на селі відносини – фактор з яким не рахуватися неможливо. Крім родинних ще є кумівські і сватівські поріднення. Всі вони разом знаходяться по другу сторону від професійних. Але останні майже в цілому залежать від перших.
Прийшла рання весна до колгоспних ланів в мій перший рік праці агрономом. Завітала несподівано до недовідремонтованих культиваторів і сівалок, борін та дизелів. З енергією перших променів заметушилися по тракторній бригаді механізатори. За ними з такою ж швидкістю рухались бригадир та завідуючий майстернею.
Посередині бригади стояв молодий агроном і гучними командами старався надати цьому хаотичному руху хоч якийсь порядок. Це була його перша весна в господарності. Агроном старався, на нього дивилися як на нову людину. То був екзамен на професійну і психологічну придатність. На завоювання авторитету у трудового колективу і односельчан.
В круговерті людей спокійними були тільки дві особи. Першою, старий, сліпуватий і полиняний пес Колінвал, Лежавший біля кухні витягнувшись і підставляючи бік під весняні сонячні промені. Другою – бувший парторг( хоча парторгів бувших не бува), а нині замісник керівника господарства з загальних питань Григорій Петрович. Він спокійно протирав свої черевики салфеткою біля службового авто і здавалось що ця вся суєта ніяк його не бентежить.
Молодий агроном не втихав, подавав гучні команди.
- Іване заводь вантажівку і на тік грузитися під зерно.
- Не поїду. Мені ще ремонтуватись.
- Так чому ти в наряд записався?
- Заробітна плата потрібна.
- Я тобі не підпишу путівку. В майстерню до завідуючого!
Підійшов до агронома парторг, взяв його під лікоть.
- Ти Миколайович не зачіпай Івана, він син завгара.
Парторг повернувся до свого авто, зайнявся черевиками. Агроном задумався, за мить прийшов в себе і продовжував.
- Петро! Заїжджай сюди. Будемо провіряти норму висіву на площадці.
- Вона і так нормальна.
- Яка нормальна, будемо рахувати зерна на погонний метр.
- Та ніколи не рахували.
- Не ганьби старих агрономів, Їдь сюди.
За плечима в агронома з’явився парторг.
- Ти Петра не трогай, він зоотехніка двоюрідний брат.
Агроном мовчки провів розгубленим поглядом до службової автівки Григорій Петровича. Але все таки не здавався.
- Миколо, відчіпай коромороздатчик і готуйся завтра в степ.
- Ні я на фермі.
- На фермі буде Олексій.
- Так він на другій фермі.
- Успіє. В піковий період дві ферми обслугуватиме. А ти сіяти будеш.
- Я буду жалітися.
- Кому?
- Парторгу.
- Жалійся. Ти теж родич чийсь?
- Парторга племінник.
Агроном безнадійно глянув на парторга котрий мовчки підтвердив кивком голови сказане.
У молодого агронома Юрія Миколайовича не витримали нерви.
- Григорій Петрович! А з ким взагалі можна тут у колгоспі керувати?
- А он бачиш біля Т-150 Ігор крутиться. Він приймак у нашому селі, ним всі і керують.
Очі агронома зустрілися з очима приймака в яких було підтвердження сказаному.
Та все таки, спільними зусиллями і природним розумінням людей селянського призначення, находився консенсус. І тоді оралось, сіялось, косилось, молотилось на рідних ланах.

1997 рік.