четвер, 20 листопада 2014 р.

Зошит в косу лінійку

   Робітниче передмістя накрите холодним осіннім дощем. Двоповерхові шістнадцятиквартирні будинки - як постаменти пам’ятників на шляху до комунізму.  Частина з них ще заселена, частина покинута і напівпорожня. Темні силуети тополь ховають їх самих від себе серед війни. Десь там за ними непромислові заграви великого промислового міста.

     В одній з таких покинутих квартир сидів за столом чоловік  років п’ятидесяти – майор російської армії.  Його прізвище мало закінчення  –енко.  Колись давно він закінчив сільську школу на Харківщині, подався до військового училища. Блукав з сім’єю військовими містечками у безкрайніх  просторах  Росії.  За Уралом вийшов на пенсію і  загубився в невеликому сибірському містечку, аж поки не запропонували рятувати батьківську землю від  невідомої загрози за непоганий кошт.

    Власники  квартири вже були далеко. Вони хотіли змінити своє сіре передмістя Донбасу на одне престижних міст Росії.  Та місце для них виявилось лише за Уралом, десь там,  де жив майор.  І от тепер вони помінялись містами. Майор шукав заробітку в цих краях, а вони щастя в його.

    … в чужій квартирі накритого дощем робочого передмістя майор намагався написати листа додому, щоб завтра передати його транспортом. Перед ним лежав підібраний з підлоги учнівський зошит в косу лінійку. Точнісінько такий, який він мав в перших класах сільської школи на Харківщині,  за якихось дві сотні кілометрів північніше.  Думки сперечалися в першості на сторінці. Щось не давало  писати.  Як не намагався наш герой, та коса лінійка не пускала слів на свої рядки. Коса лінійка… 

    Зошит в косу лінійку… В ньому писали перші літери і слова.  Літери попадали рівненько між лінійок і випадали з них, дотримувались нахилу і ні. Слово “мама“ вперше виводила його рука в руці вчительки. В цьому зошиті писались самі чисті речі. Вже потім на аркушах в лінійку з’явилася хитринка, а далі на білих аркушах  таке, що світ очі закривав…

   Перед очима майора коса лінійка … Ось він офіцер армії, яка прийшла на його батьківську землю, знищуючи місто за містом. Він найманець, яничар, як би не виправдовували зі шпальт газет і екранів телевізорів його вчинки. Це літературні критики та кінорежисери навчали його, що Гоголь писав Тараса Бульбу про поганих поляків, хитрого єврея та безмежну любов до руського царя. А насправді він писав про зраду батьківської землі і ніякі правки не змінять суті цього твору. В сільській школі вчили щирості і чесності. В училищі будь-які сумніви вже гнали з думок заготовленими поясненнями. А в академії, на котру не вистачило коштів, могли виправдати  найстрашніші  речі.  Сторінка зошита в косу лінію- як невеличкий залишок місця в світі для чесності і честі.
   Вже майже годину майор чужої армії з закінченням прізвища на – енко сидів перед відкритим зошитом в косу лінію.  Врешті його рука  потягнулася до польової сумки.  На місце зошита ліг білий аркуш…


  На підвіконні квартири під кіпою старих газет лежав захований зошит в косу лінію, як захована совість…

 

(З записної книжки пана Бродника)




Сшытак у касую лінейку



Рабочае прадмесьце накрытае халодным восеньскім дажджом. Двухпавярховыя шаснаццацікватэрныя будынкі – як пастаменты помнікаў на шляху да камунізму. Частка з іх яшчэ не заселеная, частка пакінутая і напаўпустая. Цёмныя сілуэты таполяў хаваюць іх саміх ад сябе пасярод вайны. Дзесьці там за німі прамысловыя золакі вялікага прамысловага горада.
У адной з такіх пакінутых кватэр сядзеў за сталом мужчына гадоў пяцідзесяці – маёр расейскага войска. Яго прозьвішча мела канчатак – енка. Калісьці даўно ён скончыў вясковую школу на Харкаўшчыне, падаўся да расейскай вайсковай вучэльні. Блукаў з сям’ёю вайсковымі мястэчкамі па бяскрайніх абшарах Расеі. За Уралам выйшаў на пенсію і згубіўся ў невялічкім сібірскім мястэчку, аж да таго часу, пакуль не запрапанавалі ратаваць бацькоўскую зямлю ад невядомай пагрозы за неблагі кошт.
Уласьнікі кватэры ўжо былі далёка. Яны хацелі зьмяніць свае шэрае перадмесьце Данбасу на адно прэстыжных месцаў Расеі. А месца для іх выявілася толькі за Уралам, там, дзе жыў маёр. І вось цяпер яны памяняліся месцамі. Маёр шукаў заробку ў тых краях, а яны шчасьця ў яго.
… У чужой кватэры накрытага дажджом рабочага прадмесьця маёр намагаўся напісаць ліст дадому, каб заўтра перадаць яго транспартам. Перад ім ляжаў падабраны з падлогі вучнёўскі сшытак у касую лінейку. Дакладненька такі, які ён меў у першыя класы вясковай школы на Харкаўшчыне, за нейкіх дзьве сотні кілометраў на поўнач. Думкі спрачаліся спачатку на старонцы. Штосьці не давала пісаць. Як не намагаўся наш герой, тая касая лінейка не пускала словы на свае радкі. Касая лінейка…
Сшытак у касую лінейку… У ім пісалі першыя літары і словы. Літары траплялі роўненька паміж лінеек і выпадалі з іх, прытрымліваліся і не. Слова “мама” упершыню выводзіла ягоная рука ў руцэ настаўніцы. У тым сшытку пісаліся самыя чыстыя рэчы. Ужо потым на аркушах у лінейку з’явілася хітрынка, а далей на белых аркушах такое, што сьвет вочы закрываў…
Перад вачыма маёра касая лінейка… Вось ён афіцэр войска, якое прыйшло на яго бацькоўскую зямлю і зьнішчала горад за горадам. Ён найміт, янычар, як бы не апраўдвалі з радкоў газет і экранаў тэлевізараў ягоныя ўчынкі. Гэта літаратурныя крытыкі і кінарэжысёры навучалі доўга, што Гогаль пісаў Тараса Бульбу пра паганых палякаў, хітрага габрэя і бязьмежную любоў да расейскага цара. А насамрэч ён пісаў пра здраду бацькоўскай зямлі і ніякія папраўкі ня зьменяць сутнасьці таго твора. У вясковай школе вучылі шчырасьці і адданасьці. У вучэльні якія заўгодна сумневы ўжо гналі з думак падрыхтаванымі тлумачэньнямі. А ў акадэміі, на якую не хапіла сродкаў, маглі апраўдваць самыя страшныя рэчы. Старонка сшытка ў касую лінію – як невялічкая рэшта месца ў сьвеце для шчырасьці і годнасьці.
Ужо амаль гадзіну маёр чужога войска з канчаткам прозьвішча на – енка сядзеў перад адкрытым сшыткам у касую лінію. Урэшце рэшт яго рука пацягнулася да палявой сумкі. На месца сшытка лёг белы аркуш…

На падваконьніку кватэры пад стосам старых газет ляжаў схаваны сшытак у касую лінію, як схаванае сумленьне…


(З нататніка пана Бродніка)

(Переклав на білоруську мову  Уладзімір Шипіла)



პირველი კლასის რვეული

მუშათა კვარტალში შემოდგომის ცივი წვიმა დათარეშობდა. თექვსმეტბინიანი, ორსართულიანი ბარაკები თითქოს კომუნიზმის კერპების კვარცხლბეგებად დაედგათ ამ უბანში. ნაწილი მათგანი მიტოვებულია, ნაწილს კიდევ შემორჩა აქა-იქ მაცხოვრებელი. გამურული ჭადრების სილუეტები გადაეფარნენ მათ, შუაგულ ომში, თითქოს საკუთარი თავისგენ იცავენო. სადღაც უკან დიდი, სამრეწველო ქალაქი ავად, მკვდრად გიზგიზებს ბრძოლის ალში.
ერთ-ერთ ასეთ მიტოვებულ ბინაში, მაგიდასთან, ორმოცდაათს გადაცილებული კაცი იჯდა. რუსეთის არმიის მაიორი. ოდესღაც, დიდი ხნის წინ დაამთავრა სოფლის პატარა სკოლა ხარკოვის ოლქში და შემდეგ სამხედრო სასწავლებელი. ათრია ცხოვრებამ რუსეთის ტრამალებსა და გარნიზონებში. ურალს მიღმა გავიდა პენსიაში და დაობდებოდა ციმბირში, რომ არ შემოეთავაზებინათ სასტიკი საფრთხისგან, ოდესღაც მშობლიური მიწა-წყლის გადარჩენა. კარგი ანაზღაურების სანაცვლოდ.
ბინის მფლობელები უკვე შორს იყვნენ. ეგონათ, დონეცკის უსახური შემოგარენს რუსეთის ერთ პრესტიჟულ ქალაქზე გაცვლიდნენ, მაგრამ მათ ციმბირში მიუჩინეს ადგილი, იქ, სად ადრე მაიორი ცხოვრობდა. ადგილები გააცვლევინეს, ფაქტიურად. მაიორი აქ ეძებდა ჩინ-მედლებს, ისინი კი ბედნიერებას იქ, მის ქალაქში.
... წვიმისგან ნაცრისფერი, მუშათა კვარტლის შუაგულში, სხვის ბინაში მყოფმა მაიორმა გადაწყვიტა წერილი მიეწერა სახლში, ხვალ დილით ტრასპორტს გაატანდა. წინ პირველი კლასის რვეული ედო, იატაკზე ნაპოვნი. ზუსტად ასეთი მისცეს სოფლის სკოლის პირველ კლასში რომ სწავლობდა, ხარკოვის ოლქში, აქედან ორასიოდე კოლომეტრში. ფიქრობდა, პირველი რა დაეწერა... რაღაც უშლიდა. რაღაც. პირველი კლასის რვეული. წითელი ხაზებით გვერდით ველზე.
პირველი კლასის რვეული... მასში წერდა პირველ ასოებს და სიტყვებს. ასოები ხან ჯდებოდა ხაზებს შორის, ხან ვერა. სიტყვა „დედა“ სწორედ  ასეთ რვეულში დააწერინა პირველად მასწავლებელმა. პირველი კლასის რვეული, ჩვეულებრივმა, ზოლიანმა ფურცლებზე შეცვალა, მასში ისწავლა პირველად ტყუილის წერა, შემდეგ თეთრი თაბახის ფურცლები გამოჩნდა, ეგ, იცოხლე, ყველაფერს იტანდა. 
პირველი კლასის რვეული... მაიორი იმ არმიის ოფიცერია, რომელიც მოვიდა მის მშობლიურ მიწაზე და ზედიზედ ბუგავს ქალაქებს. დაქირავებული, მამლუქი, რაც არ უნდა გაამართლოს ტელევიზიამ და გაზეთის ფურცლებმა მისი საქციელი. ლიტერატურათმცოდნენბმა და რეჟისიორებმა ჩაუდეს თავში თითქოს გოგოლი, თავის „ტარას ბულბაში“ ბოროტ პოლონელებზე, გაიძვერა ურიებზე და რუსეთის მეფის უზომო სიყვარულზე სწერდა. სინამდვილეში გოგოლი მამულის ღალატზე სწერდა და ვერანაირი შესწორებები შეცვლის მისი თხზულების აზრს. სამხედრო სასწავლებელში ასეთი აზრების ამოშლა-ამოშანთვა უცებ ხდებოდა წინასწარ გამზადებული შტამპებით. სამხედრო აკადემიისთვის ფული არ ეყო, თორემ იქ ყველაზე გაუმართლებელს და უპატიებელს უპოვინდენ ახსნა-განმარტებას. პირველი კლასის რვეული. მიამიტობის და პატიოსნების სიმბოლო.
საათზე მეტი ეწვალა რუსის ჯარის მაიორი ...-ენკო პირველი კლასის ცარიელ რვეულს. ბოლოს საველე ზურგჩანთიდან თეთრი თაბახის ფურცელს ამოიღო. ეგრე რა...
მიტოვებული ბინის ფანჯრის რაფაზე კი, ძველი გაზეთების ქვეშ შეკუჭული დარჩა პირველი კლასის რვეული. ნამუსის ფურცელი.

 (Переклав на грузинську мову  Іраклій Андроннікошвілі)

7 коментарів:

  1. Дякую, пане Юрію! Ваше слово - це ліки для душі!

    ВідповістиВидалити
  2. Тільки не "На місто зошита" а "На місЦЕ зошита"

    ВідповістиВидалити
  3. В этом произведении можно делать по две ошибки в предложении и 99 процентов читающих не заметят. Класс - спрятанная совесть.

    ВідповістиВидалити
  4. Я мав надію, що він потягнувся до кобури...

    ВідповістиВидалити
  5. Сильно. Вітаю з черговою творчою вдачею!

    ВідповістиВидалити