Кмітливий менеджер

               Місто живе у постійному русі. З роками середня швидкість пересування його мешканців невпинно зростає. А кількість не вирішених проблем збільшується.  І не один філософ вже давно б’ється над питаннями причини того руху, його користі та необхідності для міста.

                Поспішаю на зустріч. Червоний вогник світлофора зупиняє на кожнім перехресті, зменшуючи запас часу.  Нарешті  припарковуюсь у призначенім місці, біля салону легкових авто китайського виробництва.  Величезний огороджений майданчик, заповнений автівками, закінчується скляним приміщенням, у яке впираюсь поглядом. Телефонний дзвінок.  На дисплеї -  ім’я людини, з котрою повинен зустрітись.

-          Юрію Миколайовичу,  самі пробки на шляху. Запізнюсь хвилин на п'ятнадцять.

-          Добре. Знайдете мене на майданчику салону. Я прогуляюся і погляну на дива китайського автомобілебудування.

           Водночас зі мною  територією автосалону,  у напрямку від центрального входу скляного приміщення, почав рухатися працівник. Зупинившись біля ближніх машин, я став розглядати не автівки, а працівника. 

           Середнього росту, сутулуватий, в окулярах, коротка зачіска, чистенький костюм, начищені черевики.  Краватку він зовсім не вміє носити, власне, як і я. Спішно йдучи, намагається поправляти її правою рукою, а лівою – інколи притримує окуляри. Таки поспішає.  Я люблю поставити запитання, а ще більше – отримати відповідь, вищу за рівнем, аніж моє запитання.  

-          Доброго Вам дня.

-          Доброго і Вам.

-          Я менеджер з продажу Віталій. Раді бачити Вас у нашому автосалоні. Наша компанія має ексклюзивне право…

-          Віталію… - обірвав я його.

-          Слухаю.

-          Я – дядько сільський. Ти зі мною простіше говори.

-          Запитуйте.

-          Слухай, хлопче, ти поясни мені хоч одну перевагу цих китайських автівок над іншими.

       Віталій зупинився. Переступив з ноги на ногу. Змінив вираз обличчя на простіший.

-          Значить, слухайте, дядьку. От бачите ці легковики?

-          Бачу.

-          Так от. Тільки у китайських авто усі запчастини оригінальні.

            Я був у захваті від швидкої й оригінальної відповіді хлопця – відповіді, сповненої правди і гумору. Це було не «один-нуль» на його користь. Це було «п’ять-нуль»! На його користь. 

             Розпитав його, звідки й де вчився. Попрощався, подякував за ґрунтовну відповідь. Повільною ходою повертався до міста, де на мене вже давно чекали. З голови не йшов хлопчина. Розумна дитина… із сільського району. Закінчив університет.  Вчитель за фахом…

             Все одно, настануть часи, коли розумні діти будуть потрібні у цій країні. Не може бути весь час вниз – колись і на гору буде.