Поважне панство нашого двору

Здорове харчування.

    З того часу, як на зміну товарознавцю прийшов маркетолог, на упаковках стали писати дрібніше. Так дрібніше, що навіть людині з нормальним зором не змога  читати. Отож бідкаються покупці біля прилавку в супермаркеті з проханням один до одного, а чи не може він розгледіти опис товару. Непорядок.

   З тим непорядком бореться Тамара Іванівна, пенсіонерка, колишня шкільна вчителька хімії та біології.  Бореться на комерційній основі. Її бізнес іде в розріз з планами продаж  місцевого супермаркету.  На  мобільному столику, біля новітнього продмагу, основний товар - збільшувальні скельця. Що дрібніше маркетологи пишуть на упаковці, то більший у неї виторг.

    Але не все так безхмарно в її бізнесі. Коли б тільки вона ті лінзи продавала, а то ж і про харчові добавки розповість  і про консерванти пояснить своїм клієнтам. Кому ж  в супермаркеті  таке сподобається?  Її лікбез – в розріз з рекламною політикою. Час від часу забороняють Тамарі Іванівні торгово-просвітницьку діяльність біля крамниці. Та світ не без добрих людей. У неї є учень. Вічний двоєчник, дільничний інспектор, котрий вчительку скривдити не дасть.

   Отак і борються за здорове харчування в нашому мікрорайоні вчителька-пенсіонерка Тамара Іванівна і її учень двієчник- дільничий Олег Андрійович.

Тотальний контроль.

   Років зо три, як над сантехніком нашого ЖЄКу Олександром  Сергійовичем зійшлись планети і він не вживає. Придбав мотоцикла з люлькою, інструменти і взявся за розум. А коли по-чесному, то ті планети над ним, очевидно, звела його дружина Світлана Іванівна, а, звівши, взялась  за його розум.

  

З того часу  вони вдвох на мотоциклеті рухаються між під’іздами будинків на виклики. Олександр Сергійович - за кермом, Світлана Іванівна в нього за спиною, а в  переобладнаній люльці необхідний інструмент. Така собі сімейна бригада швидкого реагування по сентехнічних проблемах.

   Світлана Іванівна прийняла мудре рішення: навіщо кошти віддавати лікарям, коли все можна самій взятии під контроль? Останній рік Олександр Сергійович навіть не домовляється і про ціни на послуги. Це парафія його дружини.  Він працює, вона веде фінансову частину. Яка там горілка! На моє запитання: «Сергійовичу, що коштує?..» Сергійович, не повертаючись до мене, махнув рукою, вказавши на дружину.

   Я дивився в вікно на мотоциклет, в котрім їхало подружжя… 

Рятівниця

     Маленька будочка під кленом. В ній вогник затемна і схилена 

над черевиками дівчина.

Біля віконця з порваним сандалем у руках шановний пан.

-       Тьоть Віта , а так щоб мама не побачила зашити можна?

-       Футбол?

-       Я два гола забив.

-       От горе ти…давай, бо мама дома черевиком відлупцює.

       Маленька будочка під кленом. В ній вогник затемна. А біля неї, в одному черевику, стоїть шановний пан, чекаючи на другий.

       

Двірник

    Проста трудова людина влаштована так, що весь час шукає стабільності у нестабільному світі. Не розуміючи, що люди, не подібні їй, живуть за рахунок нестабільності  і сорому від того не мають.

     Ото ж наспотикавшись по життю, заглибився у себе і роботу Іван Сергійович. Покинув  завод, влаштувався двірником. Сміття, сніг, листя,… то не найгірше в цім житті.  В якому б стані він не був, роботу виконує щоденно на відмінно. Завжди заметено і прибрано. Любить працю і з повагою слухає людей. Одні з ним говорять на рівних, а інші повчають. І, як правило, у повчаючих розуму не більше ніж у нього, хоч і освіта краща.

 Громадянин Петро

     На вихідні з приміського села приїздять в наші двори дідусь з онуком. Мова про внука. Йому дванадцять років і величати його Петро. Батько і мама на заробітках. Живе з дідусем і бабусею. У їх селі закрили школу цього року, ходить в сусіднє. Тримають великий город, дві корови і інше господарство. На його руках великий кусок праці по господарству.  Приторговують з дідом виробленим у господарстві: овочі. фрукти, молоко у  них завжди якісні і не несуть загрози для життя. Де ще купляти мамам для діток молоко, як не в Петра і таких трударів,  як вони з дідом?

    Заробляють цього місяця  кошти, щоб отримати кадастровий номер на ділянку,

  котрою вже володіє їхнє третє покоління. Петро поважає владу, він чемно вітається з дільничним  і правильно дає здачу податківцям, він знає ціну життю.  Дідусь Петра сплачує усі платежі вчасно і наперед. Вони патріоти, мають державний прапорець в автівці і на задньому склі назва їхнього села....

    Дивлячись на Петра, виника єдине запитання: чи достойна наша влада такого громадянина країни?