пʼятниця, 27 серпня 2010 р.

Кредит


Світало… Разом з другими півнями будив село завівши автомобіль. Прогрівати його довго не прийшлось, ще не охолов після вчорашньої спеки. Трішки “Москвич” по чхав, загудів… Склав в багажник гостинці, відкрив ворота і вирушив в справах до міста. Понад Дніпром, через старий кар’єр на сусіднє село. Далі петляючи по між ям різної глибини спішив до Любимівки.
Тільки на шосту, а вже немає чим дихати. Задушливе повітря з вчорашнього дня блукало не тільки по пагорбам, а і в глибині балок. Спека цього літа стояла не поступаючись самій маленькій прохолоді й на мить. Вітер немов розгнівавшись на людей полетів далеко і не повертався. Все стояло завмерши як в день так і в ночі.
За колгоспним садом з’явилося село. Просипалися господи по Любимівці, сіріло і тільки калюжа на узбіччі дороги від пориву водоводу неорганічно виглядала в цьому пейзажі. Об’їхав оазис посеред дороги, в якому вже купалися качки, з’їхав вниз за село.
Сільська людина за своє життя дуже багато ходить своїми ногами і тому коли вона купує легкову автомашину то завжди підвозить подорожніх людей, особливо від села до села. Я людина сільська і пращури мої всі селяни то цей закон для мене неписаний.
В кінці села перед балкою, з пересохлою на її днищі річечкою Татаркою, стоїть молодичка. Виглядає попутній транспорт. Вгледів автомашину піднімає руку в надії зупинити мене. Її надія справдилась і вже за мить вона сидить на передньому пасажирському сидінні.
- Хоч до Придніпровська.
- Та довезу, ти куди так зрання?
- В місто, хочу в банк якийсь центральний попасти.
- Гроші класти?
- Які гроші, тут зуби швидше покладеш.
- То навіщо тобі банк коли не таємниця.
- Вчора президента Кучму показували, він говорив щоб банки допомогли селянам. У нас трактор Т- 40 зламався то може дадуть коштів на ремонт двигуна. За рахунок трактора та трьох корівок і живемо.
- Думаєш дадуть?
- Президент сказав їм, наголосив щоб під льотний процент.
Жіночка говорила серйозно. Я ледь на гальма не натиснув від такої мети поїздки цієї молодої громадянки. На мить навіть переповнив сарказм по відношенню до її наївності. Стримавшись від коментарів прогнозу результатів поїздки я невпевнено подав голос аж переїжджаючи затоку Дніпра Шиянку.
- В місті в який тобі район треба?
- Ні, я в Придніпровські до сестрички забіжу, а вже потім на восьму до банку. Вони ж рано працювати не починають, аж з восьмої більш за все. Вирішу питання і на обід в Татарку, корів доїти треба. Зупини тут біля училища, спасибі тобі.
Жіночка вискочили, закрила двері і швидкою ходою пішла в напрямку старого міста. Двері то зачинились, а рот в мене ні. З ним відкритим я дивися ще з хвилину їй в слід не вірячи що таке може бути. В голові повільно пливла думка: “Дівчино, дівчино це для тебе в вісім годин ранку середина робочого дня.” Банківські працівники хоч би до десятої посходились. О восьмій вони каву з молоком в кращому випадку п’ють, не підозрюючи з відкіля останнє береться і якою працею. А після десятої вони ввічливо розкажуть, що твої проблеми їх не цікавлять. І поїдеш до корів і поломаного трактора, до дітей яких вже скоро до школи готувати. А та молодь в банку буде зверхньо посміхатися тобі в спину, нічого не розуміючи в житті.
В кінці кінців ця молодичка нормальна, вона почула, що президент країни по першому телеканалу попросив допомогти селянам, сіла і приїхала. Це я не нормальний з своїми песимістичними думками кому треба дати грошей, як пригнутися щоб дозволили працювати і платити податки. Може коли всі такі в країні будуть як ця жіночка з Татарки то питань багато відпаде і жити краще будемо.
Сигнал під’їхавшої позаду автомашини нагадав мені , що кінцевий пункт моєї поїздки ще далеко і треба їхати далі.
1998 рік

Немає коментарів:

Дописати коментар