понеділок, 12 липня 2010 р.

Візит міністра


Теплої ранньої осені в господарствах району настав час збирання врожаю буряків. Як завжди — зненацька. Просто час підійшов, достиг буряк, а техніка відсотків на п’ятдесят готова. Усі пройнялися важливістю ситуації, закотили рукави і взялися за роботу. Але сталося непередбачене.

- Григоровичу, — бігла посильна слідом за старим головою колгоспу, який у п’ятницю ввечері вже прямував додому.

- Що там ще, Маріє, сталося?

- Телефонограма з району, сказали це дуже термінове. Вам увечері дзвонитиме керівник сільського управління

Голова швидко прочитав папір; спершись на тин, перечитав ще раз і тихо мовив до Марії:

- Через годину давай до мене агронома, інженера, парторга і комсорга.

Посильна пішла, а він знову проглянув написане, тихо промовляючи: «Любить начальство колотнечу влаштувати у вихідний. Ой любить…»

На аркуші паперу сухою офіційною мовою значилося:

«Керівнику господарства.

Такого-то
числа (припало саме на неділю) по маршруту, до якого належить ваш колгосп, робитиме об’їзд міністр сільського господарства , а з ним ще цілий ряд спеціалістів та ідеологічних працівників.

Мета об’їзду: Ознайомлення з ходом осінньо-польових робіт, а особливо з початком збору буряків; зі станом роботи партійних та комсомольських організацій у господарствах».

Через годину за столом сиділи запрошені спеціалісти. Промовляв старий голова:

- Гоголя «Ревізор» читали? Так от до нас їде міністр сільського господарства з спеціалістами з усіх питань

Обернувся до інженера, спитав:

- Дмитровичу, скільки в тебе живих комбайнів на збиранні буряку?

- Три. Два ще днів за три вийдуть у поле, а два — самий брухт. Надії ніякої.

- Слухай, давай їх на поле під станцію. Живі понад дорогою постав, а ті, що з надією на життя, ремонтуй посеред поля , а металобрухт під ліс, щоб вроді в полі, а ніхто не розгледить.

Далі до агронома:

- Олександровичу, що дасть на крайніх від станції полях буряк?

- Контрольні заміри показали по чотириста

- Добре. Пильнуй за технологією, щоб організація була на висоті. В полі, де соняхи були, пусти лущильник і оранку організуй на всяк випадок. Ну, партія і комсомол, тепер до вас. Петровичу, давай у центр поля на ремонт комбайна когось з ветеранів. Медалі нехай почепить. Просліди за обідом, кухаркам -біленькі халати. На машині технічної допомоги напиши щось про хороший врожай. Пресу в поле вивези. Вивісь листок про хід соціалістичного змагання.

- Буде зроблено.

- Тепер комсомол. Павле, зроби з інженером комсомольський екіпаж і на бурячному комбайні напишіть щось на зразок: «Переможемо в соціалістичному змаганні .»

- Буде виконано.

- Так, ще. Петровичу, ти школу в неділю підійми, старші класи, нехай з бабами польової бригади чистять і підбирають буряки. Нібито все.

Підняли по чарці, цокнулись, голова по старшинству сказав: «Дасть Бог — пронесе». Випили ще, закусили і тихенько розійшлися, в думках будуючи плани на наступні два дні.

Субота почалась маневрами сільськогосподарської техніки. Витягували під ліс ті комбайни, що вже не запрацюють, виставляли, щоб було видно з дороги. За ними буксирували до середини поля ті, що потребували ремонту. На справних малювали лозунги та комсомольський значок. Парторг особисто приміряв на кухарок нові халати. Сердився.

- Оксано, чого ж ви такі гладкі всі?

- Петровичу, то халати на доходяг пошиті, ми нормальні.

Визвали кравця, щоб повшивав клинці в халати для розширення та заодно і прапорці пошив.

Комсомольці рахували, скільки їх на теренах колгоспу, поповнювали знання з ідеології. Голова ж сидів на кургані як головнокомандувач, посилаючи періодично свого водія з вказівками щодо дислокації техніки.

Неділя, поле, ранковий туман. Тишу порушує приїзд людей і техніки ,ще нерозставленої з учорашнього вечора. Голова, спеціалісти, механізатори, школярі, колгоспниці польової бригади — всі зайняли свої місця і закипіла робота. Пішли живі комбайни, заметушились люди, посеред поля ветеран натхненно гупав, ремонтуючи комбайн. Все як завжди, лише сил стягли набагато більше в одне окреме поле.

Григорович глянув на годинник :

- Пів на дев’яту. Так рано не приїдуть.

- Якщо з Олександрії виїдуть, то будуть до обіду, — промовив агроном.

- Поїду підснідаю, а ви, хлопці, керуйте. Буду за годину.

Не встигла «Волга» зникнути за обрієм, як край поля став ГАЗ-69. З нього вийшов років п’ятдесяти чисто вдягнений чоловік.

- Добрий день, я — Петро Петрович, новий заступник голови колгоспу «Прапор Леніна» з сусіднього району.

Потисли руки.

- То що Вас привело? — спитав інженер

- Та до нас міністр їде, а комбайни поламані, підшипники треба міняти. І прочитав з папірця назви деталей.

- Та то дефіцит, самі на шахті міняли. — відповів інженер.

- А що, у вас маршрут міністра теж проходить?

- А хіба не видно?

- Комбайни всі живі?

- Та де там, ті, під лісом, взагалі без двигунів. А у тім, що серед поля, ветеран крутить гайки.

- У нас теж людей підняли. Комсомольців написали удвоє більше, ніж є.

- Та в нас так само.

Тут комбайн посеред поля почав викидати клуби диму, запрацював двигун, агрегат стрепенувся і потихеньку рушив.

- Ти диви, наш ветеран комбайн завів. А ми його днів десять перебирали без результату. — Інженер почухав потилицю.

Розмова між спеціалістами та Петром Петровичем точилася ще з півгодини. Людям праці завжди є про що поговорити. Попрощалися, у гості запросили один одного і поїхав Петро Петрович на шахту за підшипниками.

- Хороша людина, Дмитровичу, — сказав агроном інженерові.

- Відразу видно. Треба в гості завітати до нього в Нову Прагу. О, дивись, наш голова вже вертається.

Під’їхала «Волга», з неї вийшов голова. Дістав сумку з харчами. Розклали сніданок на капоті автівки .

- Їжте хлопці, моя бабуся приготувала, бо невідомо скільки нам тут обіду чекати. Ну що тут, тихо?

- Був чоловік із «Прапора Леніна» , новий заступник голови.

- Що хотів?

- Питав підшипники. Теж в об’їзд попали.

- А що у них?

- Те саме, що й у нас ,- мовив агроном і показав рукою в поле. — Комбайни мертві, комсомол ледь назбирали. Ми його втішили, сказали що і у нас так само.

- Дивись, — кивнув голова на дорогу, яка вела до станції. По ній рухався ескорт чорних і білих «Волг». Інженер згорнув харчі, агроном подав знак у поле. Під’їхав парторг і спішно став розкладати газети.

Автоколона зупинилася, з автомашин виходили люди знайомі і незнайомі. Голова, як господар пішов назустріч, подумки повторюючи завчену промову. Але випередив усіх секретар райкому:

- Це наш ветеран, Герой соціалістичної праці Володимир Григорович. Вітаємо.

Голова представив інженера та агронома. Почав щось говорити про колгосп, гадаючи хто ж з них міністр, чи тут він, чи пізніше буде, бо перепитати боявся. Запитання секретаря райкому прозвучало, як грім посеред ясного неба:

- Григоровичу, а чи не було в тебе міністра?

- Жартуєте?

- Та ні, десь у сусідньому районі узяв ГАЗ — 69, та як гайнув — догнати не можемо. Такий, у шкіряній куртці й кашкеті.

Агроном присів, інженер зблід, а голова, схиливши голову , розглядав землю.

Попрощавшись, керівництво поїхало назад. В полі не знали, що трапилось і продовжували завзято працювати. Гасав по рядках наввипередки комсомольсько-молодіжний екіпаж, змагаючись з ветераном, кухарки в новеньких халатах привезли обід, усе йшло як заплановано.

Перший отямився голова.

- Людей нагодуйте і відпустіть додому. Завтра понеділок, на роботу, в школу, — видихнув важко повітря. — Виберемося якось. І не в таких халепах були.

Сів у машину і рушив до села.

Потяглися комбайни й трактори до бригади, люди по прямій дорозі додому. Тільки механік безуспішно намагався зупинити ветерана. А той, дорвавшись до штурвалу, здавалось, не зупиниться і не поверне додому, доки не докопає лан.

Про пригоди міністра в районі чутки були різні. Що правда, а що ні — хтозна. Казали, ніби у сільгосптехніці за могорич він дістав підшипники і з’являвся на елеваторах. Достовірно відомо тільки те, що провів нараду по наслідках перевірки з активом області і районів. Що було в райкомі партії і в сільгоспуправлінні сказано з цього приводу і яких покарань зазнали голова і спеціалісти-невідомо.. А тільки в правлінні колгоспу повісили стенд з фотопортретами керівників міністерства та області; сказано ж бо, начальство треба знати в лице.

1 коментар: