Моя
розповідь — про юного бджоляра Юрка. Ясноволосий, худорлявий, нижчий від
ровесників, дванадцятирічний хлопчина був сином знаного бджоляра дядька Миколи
та першим фахівцем із роїв у своєму селі.
Починав
Юрко свою професійну діяльність рано напровесні. На Теплого Олекси, плутаючись
під ногами в батька і в його кума-тезки Миколи, брав участь у винесенні вуликів
із бджільника. Юрковим обов’язком було розставляти підставки для вуликів,
приносити та відносити інструмент.
Після
розміщення вуликів на пасіці та прибирання території наставало святодійство.
Батько брав ікону святих Зосима і Саватія, ставав посеред пасіки й, тримаючи в
руках образ, читав: «…Приносьте, бджоли, віск Господові на свічку, а мед
людям…», поважно хрестив кожний вулик святим образом. Ще раз усе те робили на
кумовій пасіці, тільки вже молитву проказував та вулики хрестив кум. В обід,
приємно стомлені, сідали до столу. Над столом висів у вишиваному рушнику
портрет славного бджоляра Прокоповича, за якого неодмінно виголошували тост.
Після
Теплого Олекси життя на пасіці оживало, Юрко ж готувався до своїх полювань на
рої. У вільний час лагодив і робив нові ящики, рамки… Ще дід йому розповів, що
рій, злітаючи з пасіки, недалеко біля неї посидівши на дереві, летить у
східному напрямку кілометрів два-три і сідає у привабливому для себе місці на
дерево.
Озброєний
такими знаннями, хлопець вивчав дислокацію більш-менш значних пасік і позначав
їх місцезнаходження на випрошеній в агронома карті колгоспу. Потім лінійкою
вимірювалися теоретичні шляхи переміщення роїв і позначалися місця розвішування
ящиків із воском. Наприкінці травня вже кожен ящик висів на гілці дерева, а
один навіть стояв на даху колгоспного складу. З кінця весни починалася копітка
робота — перевірка ящиків у надії на спійманий рій. Велосипедом, раз на два-три
дні, Юрко проїжджав маршрут у добрий десяток кілометрів, перевіряючи «пастки»
для бджіл.
Скільки
пригод було, скільки цікавих речей пізнавалося, скільки незабутніх зустрічей!
Козулі, лисиці, зайці, всіляке птаство, на яке багаті були відроги Чорного
лісу, траплялися на шляху. Піймати ж рій було вершиною бджолярської
майстерності хлопчака. До заприміченого ящика з роєм Юрко з батьком приїздили
пізно ввечері. Лізли на дерево, закривали льоток і, діставши по кілька укусів
бджіл, знімали ящик. Доля роїв, а їх ловилося за літо з півтора десятка, була
різна: одні поповнювали пасіку, інші продавалися. З виторгуваних грошей у
сільпо купувалися зошити та олівці, цукерки меншому братові, гостинці
батькам.Трохи заощаджувалося на пізніше, для важливіших надбань у райцентрі.
Давно
виріс Юрко. Та коли бачу рій, то згадую хлопчину в картатій сорочці, як він із
ящиком для бджіл поспішає на узлісся.
