Форпост НАТО

Весна 2015 року. Одне за одним оголошуються перемир’я, щоб тут-таки бути порушеними. Так дожили до травня, і, мабуть, втомилися оголошувати й порушувати. З тиждень стояла тиша. А коли тиждень без війни, то в голову приходять ідеї, як дістати ворога і хоч якось його деморалізувати.

Вже певний час носився опорним пунктом із планом ідеологічної війни боєць із патріотичним позивним «Сєпар». Ідея його була проста: «нас багато, нас не подолати». Подумали, поміркували, вирішили втілити в життя.

Смеркало… Наш опорний пункт 43-го ОМПб вступав у НАТО. Окремо від держави… Над горою, поряд із жовто-блакитними і червоно-чорними прапорами, здійнялися прапори НАТО, США, Ізраїлю, Канади. В глибині душі ми припускали, що в такій комбінації червоно-чорний прапор уже не так сильно виводитиме з себе ворогів.

Коли вранці сонце залило своїм світлом Кодемську гору, і легкий вітерець розгорнув полотнища прапорів, здалося, ніби в селі на місцевій церкві захиталися хрести. Тремтів ґрунт «істіннаґа православія»…

Не будемо вдаватися в опис емоцій по той бік фронту. Залишу для читацьких роздумів та уяви момент, коли там, де щойно був «русскій мір», красувалися прапори «ДНР» і Росії — степовий вітер щедро давав ляпаси Москві ворожими їй штандартами. І червоно-чорний серед них уже видавався не таким і агресивним, за версією «товаріщей» з-за поребрика та їхніх місцевих однодумців.

Минув тиждень, може, півтора… Біля крамниці місцеві жителі чекали на автівку зі свіжим хлібом. Серед них були ті, кому вдалося зберегти в сірій зоні війни розум, і ті, хто з різних причин більшою чи меншою мірою його втратили.

Моя поява під крамницею викликала спільний інтерес. Оточивши мене кільцем і по черзі привітавшись, мовчки стояли з хвилину, навіть не ставлячи господарських питань. Врешті-решт один із жителів заговорив:

- Що то у Вас за прапори на горі?

Кількадесят пар очей дивилися мені у вічі, очікуючи на відповідь.

- Прапори?.. А ви що, не чули ще? У нас інструктори натівські вже, зброя зі Штатів прибуває за стандартами НАТО. Крупний ізраїльський бізнес поклав око на вашу крамницю, буде викупляти. Тепер у суботу буде вихідний, замість хліба — маца. Та й кока-коли треба буде більше, бо штатівці приїдуть вчити з новою зброєю воювати…

    Сказане мною не було дуже розумним. Але це — сіра зона, де війна пройшла не сторінками мас-медіа, а по живих людях. Тут сказане сприймається зовсім не так, як на землі без війни. Тому монолог мав свій зміст і свою мету. Німа картина тривала з півхвилини. Далі співбесідники почали повертатися до тями. Хтось мав посмішку на обличчі. Хтось — остаточну розгубленість. А хтось уже прийшов до тями і пояснював іншим, що це жарт…

    Я в роздумах дивився на людей: як пояснити, що це село в щасливому вигляді найбільше потрібно їм самим? І допомагають тільки тим, хто сильний і бореться. А тих, хто не бореться, купують у власність. Що війна — це втрати на шляху. А мир у сьогоднішніх реаліях є поразка.

    Який же довгий наш шлях...

    Ми мусимо написати нові щирі, добрі й розумні казки, що вигорнуть з письмових столів, закорінених у чужинство, величезну кількість дисертацій, написаних нам — про нас — не нами... І на цих нових казках виростуть нові покоління, які напишуть дисертації про нашу повноцінність, а не меншовартість!

    На Кодемській горі вітер грався з полотнищами різних прапорів. І серед тих прапорів були найдорожчі — жовто-блакитний і червоно-чорний…

Наснилось

      Наснилося. Невелике містечко. Тиша. Я в музеї нинішньої російсько-української війни. Нова будівля ховається в гаю вікових дубів, за формою — як храм. У будівлі інсталяція зруйнованої церкви. Під стінами фото та експонати подій: Савур-Могила, Луганський аеропорт, Промка, Світлодарка, Мар'їнка, Донецький аеропорт... На стінах розписи й ікони. А ще вище фото та експонатів — цитати зі Святого Письма. На вівтарі — центральна ікона у вигляді великої картини: серед пшеничних полів, на шляху, Богородиця веде за руку Сина Божого. На ту картину падає світло з вікна над входом до церкви. Тиша.

Череп гуцула

Жовтень 2014-го. Звільнене село. Декілька днів, як ми облаштували позиції.

Біля сільради група жителів з проросійськими настроями бажає говорити з командиром блокпоста.

Їхній ватажок, відчуваючи свою перемогу в дискусії, веде колектив з таким же настроєм. Їм не потрібні дискусії, їм не потрібна правда. У них цитати з російських телеканалів і вишкіл у місцевого священника.

Вони не просто так через голову сільради викликали офіцера ЗСУ. Вони готові потай знімати свою «перемогу» на телефони для соціальних мереж.

Ну що ж. Бесіду, "товаріщі", буду модерувати я!

Колектив незадоволених Україною зупинився півмісяцем біля мене. Їхній старший з іронією почав бесіду:

- Здравствуйтє, командір.

- Доброго дня! До мене можна звертатися «Бродник». З яких питань є непорозуміння?

- Ми хотєлі узнать от новой власті...

Я не дав закінчити питання, розуміючи їхній настрій і мету.

- Ви хто?

- Вам нужна моя фамілія?

- Ви місцевий житель?

- Да.

- Ви хто за національністю? - питаю.

- Я русскій, мої предкі з Подмосков'я.

- А чому у вас, вибачте, череп гуцула?

- Што?

- Я маю на увазі антропологію. У вас будова черепа хоч для підручника!

- Што?

- Коли ви станете перед дзеркалом і візьмете книгу з малюнком черепа гуцула, то зрозумієте! Стовідсоткова відповідність!

Колектив «товаріщєй» уже дивився не на мене, а на свого ватажка. І, можливо, дехто вже мітив на його місце, підозрюючи у неправдивій біографії. Ватажок не міг оговтатися. Я добивав по ходу:

- У вас батько з дитячого будинку? (Я знав уже цю інформацію від одного з мешканців села).

- Да. Откуда ви знаєтє?

Колектив «товарищєй» узагалі притих і злякано дивився то на мене, то на свого лідера.

- Що там знати? Діти вбитих бандерівців виховувалися в дитячих будинках. Російська мова, зміна прізвищ, професійна освіта — шахтарська, і — на шахти Кузбасу або Донбасу. Їх більше нікуди й не відправляли.

Лідер проросійськи налаштованого угруповання був розгублений. Ще десять хвилин тому він був вихідцем з Підмосков'я, а не Карпат. Колектив деморалізований, але практично вже з вакансією керівника. Бесіда втратила своє значення. У них у кишені вже лежала перемога над офіцером ЗСУ. Але не склалося...

Не бійтеся з людьми говорити на тій же тональності, з якою вони хочуть говорити з вами! Це приводить їх до тями.

 

P. S. Прошу вибачення в усіх гуцулів за вислів «череп гуцула».

Жезл Андрея Шептицького

 Тієї ночі небо було закрите хмарами, з вечора пішов дощ і не закінчувався. Тієї ночі я зустрічав двох панів. Вони везли зі Львова експонати для виставки у Садибу Дмитра Івановича Яворницького. Вони везли речі і документи самого митрополита Андрея Шептицького. І от наші автівки зупинилися о пів на третю годину перед дверима садиби.

Хутко під дощем по мілких калюжах почали заносити запаковані експонати. Відніс одну картонну коробку, другу і за третім разом почав витягувати якийсь предмет... Я не міг повірити. Навіть у мріях не міг такого уявити. На долонях переді мною лежав жезл митрополита Андрея Шептицького. Підняв голову і крізь хмари стали проглядатися зірочки. Опустив очі і замість калюжі побачив пухнасту хмару. Відчув, як на голові з'явилася невелика корона. Майже стройовим кроком по хмарі-калюжі під зірковим небом, з котрого йшов дощ, пішов на світло відкритих дверей садиби...

Жезл митрополита Андрея Шептицького. Дві змії коло верхів’я жезла символізують земну мудрість, виваженість, терпіння. Але вони не можуть підноситися над хрестом, який означає мудрість небесну і духовну.

P.S. Два пани, котрі привезли виставку, то були: отець Севастіян Дмитрух, доктор богослов’я та голова Комісії сакрального мистецтва Львівської архиєпархії УГКЦ, і директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць.