Електронний ключ

Міняються часи, міняються призначення тієї чи іншої діяльності. Колись бухгалтерська звітність існувала для ведення обліку, на основі якого можна було аналізувати господарську діяльність і будувати плани на майбутнє. Сотні тисяч рахівниць цокали кісточками, тріщали арифмометри, бігали пальці по клавіатурах калькуляторів у пошуках цифр. Звіти до вищестоящих управлінь мали чималий об’єм.

Пройшли ті часи, і бухгалтерська звітність — вже не зовсім звітність, а новий вид бізнесу. Не минає й місяця, щоб щось не мінялося або не доповнювалося. Нововведення в податках, формах обліку і формах звітності тягнуть армію бухгалтерів до платних навчань і семінарів, купівлі нових комп’ютерних програм і бланків…

Час іде, прогрес не зупинити. Невідоме слово “електронний ключ” з’явилося на теренах нашого сільського району. Річ корисна, прогресивна, але далеко не всім приватним підприємцям потрібна. Раніше дівчина з канцтоварів у податковій за невелику платню набирала на дискету результати діяльності, і той звіт несли в сусідній кабінет. А тепер набраний звіт не переносять на дискету, а відправляють електронною поштою. Підприємці ніяк не вірять отриманим квитанціям з комп’ютера — вони все одно йдуть у сусідній кабінет і просять поставити штемпель на паперову копію.

Здавав і я перший звіт із застосуванням нововведення. У канцтоварах мені набрали форму і відправили її електронкою. Пішов слідом за електронним звітом до сусідньої кімнати за відміткою про здачу. Біля віконця стояв Петро Петрович — поважна людина в районі, з невеличкого села за станцією. Дідуган шістдесяти восьми років, ростом вище середнього, широкий у кістках, з величезними руками. Заробляв Петро Петрович на життя кушнірством. Слава добра про нього трималася в районі вже не один десяток років.

Зігнувшись над віконцем, він вів діалог з працівником податкової:

- Люба доцю, прийми звіт по другій групі.

- Петре Петровичу, з цього місяця звіти здаються в електронній формі!

- То як?

- По електронній пошті. Вам потрібен електронний ключ.

- Люба, ти про що?

- Вам потрібен ключ, такий, як у цього чоловіка, — і вказала на CD, що я тримав у руці.

- Доцю, то дзеркальце в нього. Не смійся з діда. Прийми звіт.

- Вам потрібен такий ключ, і ви його повинні отримати.

- Люба, той ключ, що мені потрібен, вже і не отримати, і не купити.

- Петре Петровичу, йдіть до Наді в 212 кабінет, вона вам допоможе в отриманні ключа.

- Люба доцю, а може, ти сама сходиш? Я тобі черевички з доброго хутра пошию, по хаті ходитимеш, ніжки в теплі будуть.

- Діду Петро, ідіть до Наді! У неї там схвалено все, отримає вам ключа. А я завтра заскочу, ногу поміряєте, бо вже зносилися зовсім капці.

- Заскакуй. Ти ж тільки подзвони Наді, що я вже йду.

Пішов Петро Петрович на другий поверх, роздумуючи вголос про роль електронного ключа в його житті та податкової інспекції взагалі. Пішов дізнаватися, як те дзеркальце отримати. І байдуже всім, що закон дозволяє здавати звіти всіма зручними способами. Працюй, плати і пильнуй, щоб усе вчасно і у правильній формі. Так це ж наша податкова в сільському районі. А що там у місті твориться?

Як раніше було все добре і зрозуміло: приїхав у район, здав звіт, зайшов у пельменну, а потім на станції — в перукарський салон, купив гостинця, почув новини…

Мине час, і “електронний ключ” стане нормою, нікого не дивуватиме, але романтика звітності буде вже зовсім не та.

2012

   

Церква тисячі рушників

Стою з піднятою головою. Навколо мене — тисячі рушників. Вони висять на стінах, лежать на лавах, вони скрізь. На них історія тисячоліть. На них вишивали долю тисячі жіночих рук. Водила голка за собою нитку по білому полотну, писала літопис української душі. Тисячі жіночих сердець билися над вишиванням рушників, передаючи їм радість і смуток, турботу і надію, любов…

Я чую це биття. Моє серце починає битися в його ритмі. Душа злітає вгору. Їй вільно й просторо. Я дихаю на повні груди. Я на шляху історії, вистеленому рушниками.

А посеред Моря Зелений Явір

На Явороньку три Синії Птаxи

Три Синії Птаxи та Радоньку радять

Та Радоньку радять як Світ заснувати

Я в круговерті створення білого світу.

Та й пірнули Птаxи в Світові Глибини

Та й винесли Птаxи Жовтий Красен-Камінь

Стало з того каменю та Яснеє Сонце

Та й пірнули Птаxи в Світові Глибини

Та й винесли Птаxи Злоту Павутинку

Стала з Павутинки Ясна Твердь Небесна

 

Я — нитка, котра пронизує кожен рядок історії, пірнаючи під біле полотно на одній сторінці історії і з’являючись на іншій.

Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини

Тай винесли Птаxи Золотий Пісочок

Стали із Пісочку Дрібнії Звіздочки

Ще пірнули Птаxи у Світа Глибини

Тай винесли Птаxи та Темного Мулу

Стала з того Мулу Чорная Землиця

Тай зросли на Землі Жито і Пшениця

Жито і Пшениця і всяка Пашниця

Світ, у котрім народилися мої діди і батьки. У котрім явився і я. Чому і для чого? Очевидно, світ являє необхідне для свого існування. І ото моя скромна персона теж знадобилася йому. Можливо, щоб сіяти пшеницю і всяку пашницю. Не знаю…

Моє серце б’ється в тиші церкви тисячі вишитих рушників. Мої долоні лягають на вишиті полотна. Я зігріваюсь теплом жіночих думок, котре живе у їхніх творіннях. Я тут живу від створення світу. І, можливо, на якомусь рушнику буду вишитий одним-єдиним хрестиком кольору стиглої пшениці й житиму у вишиваній системі Всесвіту…

Стою, піднявши голову, читаю на рушниках найсвятіші тексти Книги Життя. Тут — чистилище людської душі. Найчесніша сповідь перед своєю совістю. Її не обманути, від неї не сховатись. Тут не можна стояти з опущеною головою, ховаючи очі долі.

Під стукіт тисячі жіночих сердець я молюся в ритмі биття тисячі жіночих сердець, котрі дають мені силу і любов до життя. Котрі бачать мою душу наскрізь. І я цього не боюсь. Я прошу шляху, бо шлях — то є життя.

Церква тисячі рушників. Із сонечком над дверима...