Гросмейстер

Осіннього дня під старою грушею сиділи двоє: величезний сивий, майже зовсім білий дід Іван і поважний чоловік середніх років, гросмейстер Петро Андрійович. Їхні погляди блукали в глибині саду. Вони грали в шахи. Грали без шахівниці — «наосліп», тримаючи в пам’яті всю партію. Дід Іван уже майже не бачив. У Петра Андрійовича скупі чоловічі сльози наповнювали очі.

Колись під цією  грушею стояв великий стіл. За ним проходили «початкову школу» шахістів більшість хлопчаків із кутка. Стара шахівниця пам’ятала тисячі партій. Вона знала блискавичні перемоги, трагічні поразки, вперту боротьбу. По ній рухали фігури руки майстрів і початківців. На ній відтворювались і обговорювались партії відомих гросмейстерів. Під грушею малий Петро, переймаючи науку діда Івана, починав шлях у великі шахи. Груша, стіл, шахівниця — невід’ємна складова культури цілого кутка на околиці передмістя.

Неспішно оголошувались ходи. Дід Іван намагався захопити білими центр шахівниці, Петро Андрійович тримав оборону. Вони розігрували іспанську партію, як два десятки років тому, перед від’їздом молодого Петра до столиці. Це нині він — гросмейстер, має власних учнів. А тоді — юнак, навчений дідом шахового мистецтва з квитком на потяг, атестатом, вузликом із харчами, подарованими батьком шахами та майже сотнею карбованців їхав підкорювати столицю.

У Петра Андрійовича перед очима поставали картини з дитинства й юності. Як чекали біля радіоприймача кожного ходу Карпова на чемпіонаті світу… Повторювали партію на шахівниці... Старше покоління вдавалося до детального аналізу кожного ходу, робили прогнози. Він згадував, як вони, дітлахи, заливалися сміхом, коли стигла груша падала на дошку посеред серйозної партії друзів діда Івана. Згадувались дідові листи й шахові баталії після повернення до рідного кутка. Петро Андрійович знав, що дід Іван у світлиці, під скатертиною, тримав вирізки з газет, де йшлося про його, Петра, перемоги. Чого тільки вартували відповіді діда на запитання друзів: «Ну як там твій вихованець?»

Під старою грушею «наосліп» грали в шахи гросмейстер Петро Андрійович і народний гросмейстер дід Іван. Як же хотілося Петру Андрійовичу, щоб ця партія не кінчалася!…

          …Петро Андрійович робив настанови молодіжній команді перед початком завтрашніх баталій чергового чемпіонату країни з шахів. Погляд його губився, молоді вихованці з подивом, не перебиваючи, слухали тренера: «…Немає нічого більш почесного, ніж перемогти хлопців із сусіднього кутка…»

 

Цей нарис в пам'ять про великого шанувальника гри в шахи діда Івана Постильняка. Події нарису є реальні і відбувалися в містечку Знам'янка на Кіровоградщині.