Час п’яної вишні

Ще вчора вона була стигла, а сьогодні вже п’яна. Вишневе полум’я ягід потемніло і стало хмільним. В останні пахощі квітучого степу вплітається солом’яний дух пшениці та гіркого полину. Я не уявляю, скільки коштуватиме парфум, котрий матиме всі ці аромати разом.

Цей час п’яної вишні, можливо, є трішки містичним. Він доволі короткий, всього 5–10 днів. Але в ньому можуть зустрітися ще квітучі липи та вискочка-сонях, який вирішив випередити усіх своїх родичів. А деякі сеньйорити-акації красуються своїм цвітом поряд із першими дикими абрикосами. Це час неочікуваних зустрічей у степу.

Степ. На високих сухих верхівках дерев — орли. Їхні погляди спрямовані в пшеничні поля. Там вітер грається колосками. Там комбайни обкошують краї пшеничних ланів. Вже завтра орли стануть супутниками цих комбайнів, споглядаючи з висоти за свіжоскошеною загінкою в надії на здобич. Жнива. Раніше, ще пару десятків років тому, відсвяткувавши Івана Купала, йшли в поле жнивувати. Тепер на Івана Купала справляємо обжинки… Здається, ми зі степом уже живемо за різними календарями.

Час п’яної вишні — то час блукаючих у степу і часі. Сьогодні на степовій дорозі несподівано перед автівкою з’явився ворон. Більш як кілометр він вів мене до скіфської могили, підстриженої косарями, ніби козак під макітру. Її чуприна уквітчана васильками та диким льоном, всіляким степовим цвітом та червоним маком. Степ. Час п’яної вишні…

        Ворон. Він з’явився перед автівкою, тільки-но я рушив у зворотний шлях, і вів мене до того ж місця, де зустрів 

   P.S. Про ворона — не жарт. Я не можу це пояснити. Але так є, доволі часто на цьому шляху до кургану супроводжує ворон або декілька воронів. І також супроводжують на зворотному шляху. В цих степах я з початку 90-х, і так буває доволі часто при русі тим шляхом, як і того дня.

Історія одного гуцульського кохання

У житті буває все. Так воно влаштоване. А коли в нього втручається Амур зі своїми стрілами… сюжети можуть стати непередбачуваними.

1960-ті роки. Криворівня. У тому карпатському селі жив собі агроном. Вік ставив перед ним мету завести сім’ю. Для цієї справи він мав дах над головою та обживане господарство. Серед того достатку була і ділянка сінокосу під лісом. Одним словом, матеріальна база для створення родини вже була готова.

І що ж, варто було придивитися, яку молоду незаміжню панянку обрати у своєму селі, чи в Жаб’є, або Ясеневі? А можливо, приглянути якусь подолянку? Але він задивився на дружину лісника. Почав викликати у неї почуття. Та так докликався, що відбив дружину у чоловіка. Можливо, Амур був лінивим і так вцілив у серця. Можливо, сталося якось інакше. Таке трапляється поза межами свідомості.

Залишився лісник без дружини. А хіба буває розбите кохання без помсти? Та ще й у селі? І помста відбулася. Відбулася в найкращих українських традиціях, без відтермінування. Причому виключно ботанічним методом.

Коли агроном приїхав оглянути свою ділянку сінокосу, то це вже був не сінокіс. Це був ліс. Чіткий прямокутник був засаджений молодими саджанцями. А висаджений ліс — то святе! Хто ж його троне?

І залишився агроном із чужою дружиною та лісом на своєму сінокосі.

(Історія повідана отцем Іваном Рибаруком, настоятелем храму в Криворівні.)

На фото позначена ділянка помсти лісника і старе фото цієї ділянки без лісу.)