Огрінський півострів.
Шлях між мостами від Дніпра до Самари. Одні автівки цим шляхом летіли в місто,
інші виривалися з нього. Повітряні вихори за ними підіймали опале листя з землі
назустріч тому, що падало з дерев. Над шляхом — танок осені. Серед цього
дійства, в очікуванні товариша, я стояв біля автівки на узбіччі.
Навпроти
мене, по той бік шляху, сидів у кріслі колісному інвалід. Бачив його і раніше,
рухаючись цим шляхом, адже тут поруч пансіонат для таких людей. Тільки раніше
проносився повз нього, лише пару разів зупинившись для того, щоб дати
“копійчину” і нестися далі у вихор життя міста. Сьогодні у мене був вільний
час, і я його роздивлявся.
Як важливо
інколи зупинитися, щоб розгледіти, подумати, глянути на себе збоку. Вихор міста
призводить до величезної кількості зайвих рухів, непотрібних думок. Місто — це
той майданчик, де в одному танку несамовитого темпу кружляють розум, праця,
дурість, омана, лінь, хитрість, совість, бездушність, любов, ненависть… І кожне
з них з усмішкою намагається виштовхнути інше за межі танцювального майданчика.
Я тікав з
міста. Тікав, щоб не бачити той танок. Зупинився на десяток хвилин, щоб
передати товаришу папери, і все. Далі — на пару днів тиша, хутір, берег Дніпра
зі своїми кручами в дубах і кленах, спокій думкам. Але це буде за годину, а в
ці хвилини я дивився на людину в інвалідному візку по той бік шляху.
Це був
чоловік приблизно мого віку. Він жадібним поглядом зустрічав і проводжав
автівки, які виринали на шляху з-за дерев і неслися в місто. В місто, де в
несамовитому темпі танка кружляють розум, ідіотизм, праця, дурість, омана,
лінь, хитрість, совість, бездушність, любов, ненависть… В місто, з якого
намагаюся навіть за найменшої можливості втекти. Мавши Божу милість повернутися
з фронту живим і неушкодженим, я тікаю. А цей чоловік в інвалідному візку
поринув би в те шалене життя, не задумуючись.
- Доброго дня, дякую, що дочекався, — якось
неочікувано підійшов товариш. Навіть не помітив, як він зупинив на узбіччі свою
автівку.
- Вітання.
- А ти що, як наче в паралельному світі?
- Дивлюсь на того пана в інвалідному візку.
- Хвилинку, я йому коштів віднесу, завтра свято.
- Неси, зайвими вони йому не будуть. Але мріє він
зовсім про інше. Про те, чого ми з тобою все більше жахаємося.
Товариш
глянув на мене, я дивився на людину по той бік дороги, людина проводжала
поглядом автівки, що їхали в місто. Огрінський півострів. Осінь. Шлях. Життя.
