У степовій кам'янистій долині невелика річка.
Сірі камені під прозорою водою. По них, як по сходах, річка зістрибує з толоки
на толоку. Намагається вирватися далі за острівці берегового очерету. Наступні
ж камені заковують її у вузьку течію, змушуючи знову й знову стрибати по
порогах, виблискуючи на сонці чистою водою. Сонце, швидка течія і камінь
малюють картину в часі.
На тому березі, як на краю світу, між степом
і небом, зачіпаючи рогами хмари, — череда. Вона пасеться і п’є воду чи то з
річки, чи то з неба. За нею, десь під дикою грушею, — юний господар череди. Він
пасе худобу, рахуючи корів, хмари й дні до школи. До того краю світу ведуть
заплутані між собою стежки, натоптані чередою.
За скелями, вмостившись на гарячій пшеничній
стерні, п’яний від запаху літнього степу, спить вітер. Хмари, котрі він пас,
розбіглися, ніби вівці, по небу. Степовий орел між ними під сонцем — як
господар усього.
Головні біля порожка сперечаються з течією,
їхні спини видно серед відблисків на сонці. Звук води, що стрибає через камені,
доповнює тихий гомін степу у всесвіті.
На березі біля каменів — підліток років
десяти. Картата сорочка і штани, у модний стиль котрих вносив свої поправки не
один паркан. Розчесаний вітром, ще не стрижений перед школою, він босоніж на
гарячій землі літнього дня. Вудилище з бузини, поплавець із сухої гілочки,
спійманий у сухій траві коник на гачку. Хлопчик, обійнятий сонцем і степом,
рибалить на перекаті річки.
Маленька-велика річка дитинства Сугоклія, небо та літнє сонце пів століття тому.
Прим. Це ділянка річки між селами Долинівка і
Полум’яне.
