Чорне озеро. (Легенди Чорного лісу)

      У Чорному лісі на березі Чорного озера, котре ще зветься Берестуватим  поралося біля багаття два пани, готуючись до прибуття друзів. Ну як поралося? Один куховарив, а другий зробивши запас дров розглядав озеро і потопав у своїх роздумах про ліс і озеро.

      Знань про озеро було не так і багато. Площею у два гектари та глибиною невиміряною. Одні говорять що дістали дна. Інші говорять що не дістали, навіть на глибині в п'ятсот метрів.  Єпископ теж багато не написав свого часу, всього декілька рядків : “На південно-західній великій галявині є озеро, через яке протікає річка Чорноліска, що в самому лісі бере свій початок. У цьому озері, крім трясовини й глибокі тини (скупчення водорості), становлять визначну пам'ятку так звані земляні карасі  яких у річках не знаходять... “. Що там у нього далі сказано: “Чи не краще визнати, що озеро має підземне джерело, хоча в цьому й ніхто не впевнився?” А далі він згадує про якусь криницю під Єлисаветградом в котрій водяться такі ж карасі. І думка його що те озеро і криниця наповнюються зі спільного джерела. Треба в лелеківського панства в передмісті Кропивницького попитати. Може хто що чув про ту криницю.

        Моя місія біля багаття була подавати дрова й уважно слухати. Павло Васильович же чаклував над приготуванням соломахи. Мені влазити в цю справу не можна було. Не дай Боже порізати  неправильно сало чи помішати соломаху в казані не з права наліво, а зліва на право, вкинути якийсь інгредієнт невчасно без приказки. Не приведи Господь порушити ритуал приготуванні соломахи, кулішу чи якоїсь ще святої страви.  Васильович був старший за мене на тринадцять  років. Коли я збирався в сімдесят третьому році до школи то він з армії прийшов.

-      Розказали б  Ви Васильовичу якусь легенду. Чув колись як один з археологів що Чорноліське городище розкопував на Івана Купала пішов  берегом в туман над озером і зник. Хмара над озером вкрала його.

-      Що було то було. Він не такий же був як оці що репортажі в інтернет знімають …  Як ти казав на них?

-          Тік-токери? Ютуб-блогери?

-          Це одне й те саме?

-          Приблизно.

-          Дивився їх репортажі з озера. Усі як під копірку в репортажах йдуть берегом і лякаються русалок з туману. Тікають від них. Їм і тридцяти  років нема, а вони лякаються русалок… От я …

      Тут я Васильовичу вірив. Він з армії прийшов з чемоданом обклеєним наклейками з дівчатами. Той чемодан копія його характеру … Зі споминів свого минулого з часів  чемодана Васильович повернувся до теми археолога і нащадків.

-          Так от, той археолог не такий як ті що в інтернет знімають кіно. Він русалок не боявся. Був активний чоловік і розплодився його рід так що лісом не пройти. Хочеш доказ?

-          Давайте! – сказав не розуміючи як Васильович збирається доказувати. 

        Павло Васильович вийшов на кладку і крикнув над озером: “Знайшов!”.

     За секунд десять з-за озера зі сторони Богданівки пролунало: “Що знайшов!”. Ще за декілька секунд з-за берега озера зі сторони Водяного пролунало теж: “Що знайшов!”  Потім ці запитання переплелися між собою відбиваючись від пагорбів лісових блукали над озером: “Що знайшов! Що знайшов! Що знайшов!... “.  А за секунд шість-сім потонули в озері.

   Васильович задоволений якістю відлуння знову крикнув: “Не скажу!”. Але відлуння носило над озером тільки частину словосполучення: “Скажу! Скажу! Скажу! ... ”

-          Ну і що Ви Васильовичу наробили? Тепер ці  археологи прийдуть на нашу соломаху. Будуть питати: “Що знайшли?”. Відкривайте ще пакунок з гречаною мукою та  витягуйте ще шматок сала. Прийдуть до багаття то годувати треба людей.

-       Не подумав. Але ж пригостити людей треба буде. От Юрко те місто людей портить. Там і води без грошей не дадуть подорожньому.

-          То є правда.

-          Ото ж.

-          З нащадками того  археолога з чорноліського городища Ви мене переконали. Прямо не легенда, а факт.

      Павло Васильович робив ритуальні дійства по приготуванні соломахи. Я підкладав поряд з багаттям  дрова та підглядав. Мені ж теж треба на такий рівень кашовара виходити. Треба, щоб і за мною так колись підглядали. Не тільки рецепти знати, а ще правильні рухи робити та правильні приказки говорити.  Бо все те має зміст і силу.

-          А як Васильовичу це озеро утворилося? Читав різне. Одні пишуть про кратер вулкана десь біля Олександрівки, а це тріщина в породах. Інші про метеорит. Ще інші що з часу льодовика воно.  Що люди говорять?

-         Дві версії є. Перша що в незапам'ятні часи  начальник ПМК ще  задовго до трипільців неправильно прочитав креслення та почав тут Чорне море копати. Потім коли спохватився виявивши помилку то озеро вже викопане було.

-          А друга версія?

-          Що той начальник ПМК мав тут дівчину в Богданівці й хотів море ближче до неї викопати, щоб відпочивати з нею. Задум не вийшов. Вчасно розгледів  нагляд за будівництвом.  Але викопаного котловану на озеро вистачило.

-          Що ж то за дівчина така що море біля неї копав чоловік?

-          Тут по наших селах такі молодиці не тільки море можуть примусити викопати  …

-       А села наші завжди були?

     Далі пішли бесіди про села навколишні. За версією Васильовича вони вічні й появилися як і озеро в незапам’ятні часи. То тільки в істориків один люд стовідсотково  зі своїми усім господарством пішов, а інший з усім своїм прийшов. Те що світ обертався навколо озера і Чорного лісу було для Васильовича аксіомою.

    З  теми народонаселення наших сіл повернулися до теми озера і легенд. Хто тільки не був біля цього озера і що тільки в ньому не потоплено – мечі полководців і полководці з мечами, золото запорожців, скарби Махна та золота карета хана Гірея, …  Одним словом на дні озера золотовалютний запас Чорного лісу котрий охороняють водяні, вили (русалки) та всілякі інші сили.

     … простір над берегом озера заповнювався запахом диму багаття і соломахи. Вже були нагодовані усі хто приблукав до багаття  та пішов  далі своїм шляхом – нащадки археолога, лісничий, подорожні чоловік та дружина котрі з’їхали з Київського шляху глянути на озеро. І тепер за лісовим столом вечеряло і панство котре знало одне одного багато років.  Васильович, я та двоє наших товаришів.

 

"Описуваний нами край містить у собі одинадцять селищ та сіл і сім урочищ, які мають назву колишніх заселень."

(Єпископ Арсеній (Іващенко). Чорний  ліс та його околиці)

  

Довідка про озеро:

- Озеро Берестове досі не досліджено. Невідома та його глибина. Згідно з однією з версій, озеро має подвійне дно. Вважається, що перше дно створено гілками і опалим листям.

- Вода в озері завжди холодна і тримається приблизно в одних температурних значеннях. Озеро не замерзає. Таке сталося лише одного разу взимку з 2014 по 2015 роки, тоді озеро вкрилося товстим шаром льоду, який витримував навантаження понад 10 дорослих чоловіків.

- Рівень води в озері є постійним протягом року, Берестувате живить лише одну річку – Чорноліську.

- В озері мешкає лише один вид риби – золотистий земляний карась. Варто зазначити, що він не зустрічається більше ніде у окрузі.

- Біля озера знаходиться болото Чорний ліс. Загальна площа озера та болота становить 16 га. Походження болота та озера пов'язане з накопиченням талої води в льодовиковий та післяльодовиковий періоди.

- Майже вся поверхня води озера вкрита сплавиною – зеленими "острівцями" з різних видів рослин. Навколо озера ростуть ліси з дубами та грабами.

- Неподалік озера було виявлено залишки городища чорноліської культури та 265 курганів III століття до н.е.