13 квітня 2014 року оголошено початок АТО.
"Люди 14-го року". Насправді не так і багато тих, що пішли у перші хвилі на війну. Тоді піхотна рота тримала добрий десяток кілометрів лінії фронту. І щоб там не писали в ФБ і на сайтах нові блогери про стомленість від війни, про глибинний аналіз бойових дій, про свою велич і власний порив до влади по головам тих хто не сховався від виклику... Тоді були люди, котрі зібрали речі , взяли автомати і пішли тримати фронт.
Вже є така класифікація - "люди 14-го року". Це ті, хто проявив свою активну проукраїнську позицію до 17 липня 2014 року.(дата збиття Боїнга 777 біля Донецька) ( Тобто - пішов на фронт, потратив власні кошти на захист країни, власною працею допомагав армії і проукраїнському населенню окупованих територій. Це ті крізь чиї долі "переїхала" війна.).
Пройшов час. Після закінчення шостої хвилі призову, ті кого не було видно і чути пару років, вже на виду і слуху. Для частини з них війни нема, частина все-таки очікує окупацію, частина прилаштувалась і кричить Слава Україні!. Частині взагалі все байдуже, а частина навіть змогла отримати бойові нагороди і свідоцтва учасників бойових дій не доїхавши до фронту. І якось оцим другим вже стали мішати "люди 14-го року" за незручною своєю біографією і ментальністю.
Одного не розуміють ті другі люди - вони потрібні чужинцям тільки на момент здачі країни. За прикладами далеко ходити не треба.
P.S. Схиляю голову перед усіма небайдужими людьми до долі України. Перед усіма хто зі зброєю, хто власною працею, хто власним коштом усі ці шість років відстоює державність країни. Світла пам'ять усім хто загинув за Україну.