У
вісімдесятому році був добрий медовий збір. Рік у бджолярів видався на славу.
Та, як відомо, у селян два горя: перше — врожай, а друге — неврожай. Неврожай
то і так ясно, чому, а коли врожай — то просто ціни немає. Отож наносили бджоли
меду так, що не продати і в запас немає куди складати. Заготівельна контора не
приймає. Знайомим за півціни продано на три роки вперед. Сушив голову не один
бджоляр, як перетворити товар на гроші. Сушив голову і колгоспний бджоляр
дядько Іван Смішко. У нього то взагалі меду виявилося більше за всіх: окрім
власної пасіки ще й колгоспна. З якого вулика в який бджоли мед носять, один
він знає.
Після
детального вивчення ринку були проведені бджолярем консультації з кумою. Кума —
людина обізнана в маркетингу і рекламі. Не один рік стоїть із дрібним товаром
на ринку в райцентрі. Має шану в базаркома і покупців. Отож за результатом
консультацій зняв Іван Смішко напроти куми місце на ринку. Місце як місце,
кам’яні прилавки. Проплатив він його не на день, а на два місяці наперед.
Оздобив аркою, заплів її колосками, прикрасив аплікаціями з квітів та бджілок.
Зверху над аркою красувався на фанерці напис: «Найкращий мед. Бджоляр Іван
Смішко». Нечувана то була реклама у масштабах ринку в райцентрі на ті часи.
Майже весь люд бачив, як споруджувалася така краса, і кожен, хто проходив,
питався: «Що ж це буде?»
Минуло
понад тиждень з дня оформлення торгового місця. Та немає на ньому дядька Івана.
Стоїть місце порожнє. Покупці — народ постійний у маленькому містечку, почали
переживати, чи бува, чого не сталося з людиною. Так витратився на торгове місце
і раптом пропав. Та за кращими правилами драматургії все було зроблено
правильно. Витримавши паузу і розігрівши інтерес покупців, до гри вступила
кума. Біля її прилавка почалися жваві бесіди.
-
А ви не знаєте, що з бджолярем?
-
Знаю. — Він бува, не захворів? Так витратився на торгове місце, і нема його.
-
Та здоровий він. Просто у нього такий смачний мед, що не може доїхати до ринку.
Люди прямо до двору їдуть. От учора вже майже доїхав до краю вулиці, так люди з
сусіднього району приїхали. Купують трилітровими банками мед.
-
Та ви що?
-
А що ви думали? Позавчора лікар обласного санаторію приїздив. Говорить, що в
їхній лабораторії якісь цілющі властивості Іванового меду знайшли.
-
А ви не скажете, де ж той бджоляр живе?
-
А чому ж ні. Кілометрів за десять звідсіля...
І
та вистава у виконанні куми з кожним виступом ставала все досконалішою. Після
другого дня вона вже так вправно грала свою роль, що цілком могла б поповнити
трупу як мінімум обласного театру. А люди потягнулися додому до дядька Івана
Смішка за його смачним медом. Того року так і не склалося постояти з товаром на
ринку бджоляру. Розкупили все під хатою, як говорять у народі.
Тепер
мені частенько доводиться відвідувати лекції з маркетингу і реклами. Нерідко
лектор наводить успішні приклади зі світової практики. А я в цей час згадую
дядька Івана Смішка і питаю себе: «А чи не вартий світового рівня приклад
продажу меду в роздріб кінцевому покупцю сільським бджолярем у далекому тисяча
дев’ятсот вісімдесятому році?»
