Дай, Боже, й нам так …

 

 

  У дверях затишної ресторації з’явилася невисока на зріст літня пані. Її вік можна було оцінити в вісім десятиліть, - можливо, навіть з невеличким хвостиком.  На зустріч їй спішним кроком рушив офіціант. Привітав, і ґалантно підтримуючи під лікоть, провів до вільного столика. З усього було видно, що пані постійна клієнтка, котру добре знають…

   Не знаю чому, але я уважно спостерігав за нею, очікуючи побачити щось цікаве в її поведінці.

   Пані довго й вигідно влаштовувалася за столиком. Як тільки це їй вдалося, - піднялася й пішла у найдальший куток ресторації по антисептик. Вже місяців зо три, як карантин було скасовано. Маски дуже мало хто носив, як і мало хто користувався антисептиком. Ймовірно, пані ж була дуже дисциплінованою.

   Жінка повернулася і ще раз не поспіхом, вигідно розташувалася за столиком.  Зняла окуляри й практично помила їх принесеним антисептиком. За окулярами пані сумлінно помила телефон і руки. При чому, я б дуже акцентував увагу на слові «помила».

   Після цілого санітарно-гігієнічного дійства, знову піднялася, і рушила до кошика з пресою. Вибрала там два потрібних їй часописи,  повернулась і в тому ж повільному темпі посіла своє місце за столиком.

   До неї підійшов офіціант з тацею, на якій самотіла карафка, але не спостерігалось ніяких страв.

   Офіціант розклав серветку, налив у фужер  грамів сто п'ятдесят світлого і, сподіваюся, сухого вина. Решта - грамів сто, - вина залишилися в карафці на столі.

Пані пильно спостерігала за діями офіціанта, поки він не завершив свої приготування. Потім розгорнула газету, і читала її, зрідка смакуючи вино. Це було не просто читання чи споживання. Це були дійства, що в рівній мірі доповнювали одне одного.

   Пані читала не останню сторінку, як зазвичай жінки її віку, а шукала на кожній сторінці цікаві для себе новини.

   Я ж спостерігав за нею. В її рухах було щось звичне і незвичне одночасно. Дочитавши газету і допивши вино, як у фужері, так і в карафці,  пані поглянула в бік офіціанта.

  Проте, кельнер приніс їй не рахунок. Він повторив ще раз дійство принесення графина з білим, і я сподіваюся, - сухим вином. На підносі, окрім вина, знов не було ніяких страв. Пані читала другий часопис, як і перший …

  Пані завершила читання, досмакувала вино і попросила рахунок. Не зазираючи в нього, розрахувалася. Вочевидь, таке замовлення було не вперше, найпевніше, - навіть постійне. Офіціант провів її до дверей такою ж ходою, як входили до зали…

  Літня пані пішла з ресторації, але не з моїх думок. Дай Боже нам у вісімдесят з хвостиком читати пару газет під п'ятсот грамів, можна і не сухого, вина! Та й навіщо нам ті страви до напою дорослих людей?.. :)

Одеса 1415

 Серпень 2018 року. Меджибіж. Замок. Блукав в очікуванні директора музею дальнім кутком замчища. До цього кутка прийшла невелика група з екскурсоводом. Він розповідав цікаві речі. Найімовірніше всього екскурсантами була делегація до Хмельницької мерії чи ОДА. Екскурсанти були одесити. Їх планово привезли до замку.

Екскурсовод перейшов у своїй розповіді до литовської доби. Одна панянка років 50-ти, перепитала

- Що це за литовська доба?

- Це та доба, коли була заснована й Одеса.

- Наше місто заснувала Катерина.

- Ні. І Одеса тоді звалась Кочубієвом або Коцюбієвом.

- Звідки ви це взяли? Катерина заснувала. А до того там нічого не було.

Екскурсовод намагався ще щось розповісти про фортецю Хаджибей, але це викликало у жіночки стадію психозу. Вона переконувала екскурсовода у відсутності життя до Катерини. Екскурсовод намагався толерантно згладити конфлікт, враховуючи історичні пізнання екскурсантки. Я вирішив йому допомогти.

- Я з Дніпра. Наше місто теж Катерина заснувала. І Миколаїв, і Кременчук. І Мелітополь з Уманню. І люди говорять що навіть Бердичів. Екскурсовод і декілька осіб з групи посміхнулись. Жіночка здивовано глянула на мене і заспокоїлась. Можливо вона подумала що я її однодумець.

Екскурсія йшла далі, а я залишався в вежі. Останній екскурсант трішки зупинившись біля мене з посмішкою мовив: “Миколаїв наш, Херсон наш, Умань наша, Бердичів наш.” У відповідь з посмішкою відповів на жарт: “Ростов наш”.

P.S. Ми вчили книги своїх брахманів не за текстами оригіналів, а за коментарями недругів. Як результат - шукаємо друзів з поради недругів, а не за власним розсудом, стрічаємося у часі самі з собою. Самі з собою воюємо через десятиліття.

Це ж як цілим поколінням у свідомості провели ідеологічні червоні лінії історії?

*  Засновник нинішньої Одеси - Першу писемну згадку польського історика Яна Длугоша (1415—1480) про порт Kaczubyeiow (Кацюбіїв) датують 1415 роком. Заснував його, за переказами, знатний подільський (польський чи український) магнат-шляхтич — Коцюба-Якушинський (Kocub Jakuszynski)

(Із записної книжки пана Бродника)

Співбесідник

   Ввечері коли затихає рух автівок з передмістя приходять в місто коні. Вони пасуться на зелених зонах вулиць і скверів. Під час однієї з вечірніх прогулянок я познайомився з одним із них. Тепер з ним прогулюємось разом. Він чудовий співбесідник на різні філософські теми про розум та амбіції, про філософію як пізнання світу і філософію як виправдування своїх вчинків, ... Люди вже таке давно не слухають. А він поряд йде, випасає траву, слухає. Інколи підіймає голову, щоб глянути на мене й усвідомити чи зрозумів я сам те що розповідаю...

   Через годину випасу на зелених зонах коні як по команді сходяться на ріг двох крайніх вулиць і покидають місто.  Пізній вечір, а далі ніч.

Епізод

  Ще пару днів тому я блукав набережною свого міста. Мелодії попси сперечалися зі сміливим шансоном. Стійкий запах пива  і велосипедний слалом між пішоходів. Над цим всім найвищу ноту брали зазивали з туристичних катерів пропозицією -" только пятдєсят ".

  І  от за пару днів такий же теплий вечір, після дощу. Центральний майдан Подгориці. Концерт симфонічного оркестру. Мелодія увертюри William Tell  маестро Россіні заповнює майдан. В одному з будинків на четвертому поверсі лоджія. Пані там прасує білизну. Прасує, слухаючи наживо симфонічний оркестр...

«Культура - це, перш за все, єдність художнього стилю у всіх життєвих проявах народу» (Фрідріх Ніцше)

P.S. Можливо не все так погано в нашому місті. І не все так ідеально в Подгориці.  Просто два контрасти. Дві такі різні картини вечірнього міста ...