субота, 23 листопада 2019 р.

Львівський сон

(епізод кіносценарію)
Залізничний вокзал. Пізній осінній вечір.  Шлях в місто крізь дощ. Готель. За вікном мокрий і сонний Львів. Котрий змушує закрити очі, передаючи свою мокру сонливість. І в
тій сонливості приходить до мене  львівський сон.
  … йду  від готелі вулицями міста. Де йшов і чому? З якими думками?  Йду бруківкою, між мокрих стін будівель під низьким небом. І бачу собор.  Ввійшов в його сіро-золотий простір. Зліва, під стіною навколо священника з десяток чоловіків, в військовій формі. За ними дошки з фото, над котрими березовий хрест і Христос на жовто-блакитному прапорі. Священник читає молитву. Чоловіки схиливши голови тихо за ним повторюють.  Обвітрені обличчя, глибокі очі, придавлені плечі, … Фронтовики. Поминають товариша, котрий не прийшов з російсько-української війни.
Запалив я свічку. І разом з фронтовиками за священником повторював: “… Хай вороги наші будуть перед лицем воїнства нашого, вірного Тобі, як порох перед лицем вітру, й Ангел Твій сильний хай зневажає і проганяє їх. Хай попадуть вони в сіті, яких не сподіваються, і хай попадуть у пастку приховану, страх хай сповнить їх, і хай впадуть вони під ноги синам Твоїм, воїнам і захисникам нашим, і хай переможені нами будуть."
Знов мокрі стіни будівель. Мовчазні перехожі. Бруківка. Другий Храм. Великий простір. Тиша. І лише священник і середніх років пан. Той пан схилив голову і склав  долоні, просить благословити. Можливо на справу, можливо в дорогу,…
Запалив я свічку. “І вчинить тебе Господь головою, а не хвостом, і ти будеш тільки верхом, а не будеш долом, коли будеш слухатися заповідей Господа, Бога свого, що я сьогодні наказую тобі, щоб додержувати й виконувати.”
Бруківка … І третій храм з темними стелями, стінами і темною позолотою. В нім люди із тим що викрила їх совість, до сповіді чекають. У кожного своя доля і у кожного своє горе. Стоять в надії на примирення з Богом. Кожен  хоче пройти через сповідь і каяття. Кожен хоче випросити в Господа кращої долі.
Запалив я свічку. “Пошли мені ясне пізнання того, чого від мене жадаєш, і зміцни волю й силу все те виконувати. Захорони моє серце перед спокусами і навчи мене пізнати твою волю і вірно сповняти її в моєму житті. Господи Ісусе Христе, умилосердися надо мною.”
Крізь сірість неба- сонце. Знову  вулиці і місто, трамвайні колії.. У четвертому храмі вінчання. Перед олтарем люди і священник благословляє на подружнє життя.  Господь своєю присутністю з'єднує душі в єдине ціле.
Запалив я свічку. “…у мирі і злагоді, благословенно й щасливо прожили разом усе своє подружнє життя. Через Господа нашого Ісуса Христа, Якому належить вся слава - з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.”
І був у п’ятому сімсотлітньому храмі, там дитину хрестили. Щасливі батьки, щасливі хрещені батьки. І чутно мені було : “Господи Ісусе Христе, Сину Божий. Назви мене хрещеним батьком… ,  Назви мене хрещеною матір’ю і благослови на допомогу чаду у важкі дні… 
І ще в першому храмі горіла свічка коли я запалив  свічку в п’ятому. “Отче наш, сущий на небесах!  …” І було у мене переді мною  п`ять церков. І було переді мною п’ять служб Божих. І горіло перед очима моїми п’ять свічок. І були перед очима люди такі як вони в Храмах і поза ними. І було у мене перед очима  життя…
… вранці йшов у справах, роздумуючи над сном. Розглядав будівлі і бруківку під ногами, зазвичай привітався з військовими що йшли на зустріч. А за півхвилини я став як вкопаний. Оглянувся, військові входили в Храм. Підсвідомо я вже йшов за ними.  Ввійшов в  сіро-золотий простір храму. Зліва, під стіною навколо священника з десяток чоловіків, в військовій формі. За ними дошки з фото, над котрими березовий хрест і Христос на жовто-блакитному прапорі… 
І було у мене переді мною  п`ять церков. І було переді мною п’ять служб Божих. І горіло перед очима моїми п’ять свічок …


(В епізоді  йде мова про приїзд до міста Львова канадійського українця. Котрий далі їхатиме на Донбас де загинув його товариш з котрим ріс в дитинстві. Розповідь ведеться від першої особи.)