9 травня

                 

Ранок 9 травня. У селі, біля пам’ятника воїнам, загиблим у Другій світовій війні, я вклонився і поклав квіти. У 1944 році мій дід після третього поранення під Кенігсбергом повернувся з війни. Його рідний брат загинув у тих краях. Два рідні брати в піхоті пройшли Ржевський котел.

Ранок 9 травня. Там же, у селі, біля пам’ятника воїнам, загиблим у Другій світовій війні, покладав квіти колишній парторг колгоспу. Він озирався, чи дивляться на нього односельці, поправляв уже покладені квіти. Минулого року його піджак прикрашала георгіївська стрічка в очікуванні «визволителів». Цього року красувався червоний мак — як перепустка до участі в місцевих виборах. Зробивши крок назад, він повернувся, наші погляди зустрілися…

Я тільки на фронті зрозумів, що означає вислів «радянський тип людини». Насправді цей тип людини започаткований у Російській імперії і шліфувався років триста. Зі світлого боку ідеали християнства використані на власний розсуд і надалі переписані в моральний кодекс будівника країни. З темного — матеріальна частина. Матеріальний достаток для проживання кожної людини ділився на дві частини. Одну частину давали заробити, а іншу — вкрасти. У цих рамках і тримали триста років люд. Усі підконтрольні й керовані. Усі усім і в усьому винні. Свобода й Батьківщина — в обмін на існування за трисотрічними правилами. І договір скріплюється в кожному поколінні кров’ю. Щоб образ ворога, що посягає на святу залежність, ніс у собі страх і ненависть.

Майже три десятиліття минуло, і я знову у військовій формі зі зброєю в руках. Під час першої служби в прицілі автомата пильнував «привид світового імперіалізму», а нині обороняю рідні степи від «привиду комунізму», трансформованого в «російську форму імперіалізму». Майже через три десятиліття на полі бою я зустрівся сам із собою. Хто той я і хто цей я? Вихований у Радянському Союзі і той, хто обороняє від нього країну пращурів. Невже я в минулому схожий на парторга колгоспу? Він сьогодні прийшов не поминати. Для нього сьогоднішній день — це свято майбутньої перемоги над тими, хто покинув «його країну». Навряд чи він згадає, хто звільняв село і хто з односельців загинув. Його георгіївська стрічка, як і нинішній мак, — не за свої кошти.

Він святкував майбутню перемогу. Я поминав.