вівторок, 29 січня 2013 р.

Управляючий відділенням



    На початку трудової діяльності в статусі агронома господарства отримав у підлеглі Маряна Григоровича. Навіть, якщо його вік читати у зворотній послідовності цифр, то він на рік був старшим за мене.  Погляди на життя мав прагматичні, виважені. У його поведінці  був повністю відсутній елемент паніки, на відміну від мене. Ото ж, довелося мені ним керувати і вчитись. А якщо відверто – то тільки вчитись.
     Його погляди на події були винятково його поглядами. І їх навіть притримувався парторг колгоспу, щоправда, не в офіційних промовах.  Мав Марян Григорович двох друзів-ровесників – дуби, а не діди! Степан Степанович – колгоспний  рибар та Микола Михайлович – продавець у сільпо другого відділення колгоспу. Поки три “дуби”- фронтовики  стояли  біля пам’ятника Невідомому  Солдатові – то тільки вони були ветеранами. Це вже потім, після них, ветеранів стало більше й істотно вони помолодшали.  Подвиги нових ветеранів стали більш героїчні,  більш масштабні та більш вагомі для Перемоги. 
         Мар’ян Григорович Покотило був  беззмінним  керуючим третім колгоспним відділенням  ще із хрущовської доби. Менеджер найвищого ґатунку!   Перевірені на старих рахівницях “ таблиці  Excel” він носив у холоші правого чобота або сержантській сумці.  Його “мобільний телефон” (телефоний дріт дозволяв переносити апарат із кабінета – через вікно – під стару вербу, метрів на п’ятнадцять) працював із центральним охвісом колгоспу тільки коли була гарна погода. В начищену тюбінгову бєдку на ресорнім ходу впрягав  Марян Григорович, жеребця Ярика, який пережив і розвинений соціалізм, і перебудову.  Із таким технічним забезпеченням він керував ввіреним йому відділком ( племенем, селом).
      В селі було до сотні хат, де жили родичі першого,  другого, третього коліна, а також родичі першої й другої дружини. Коли переплести все це ще й кумівськими ланцюгами, то «неродичів» у селі не було. І жили вони мирно, з’ясовуючи стосунки вже впродовж кількох поколінь. Оцією громадою і керував Марян Григорович.  Перелік питань, що входив до його компетенції, звучав приблизно так: отелилось, опоросилось, окотилось, погуляло… засіяти, скосити, нагодувати, намолотити, зібрати, відремонтувати, звітувати… провести в армію, оженити чи видати заміж, похоронити, відправити на навчання,  доставити лікаря в село чи хворого до нього, вирішити питання рожениці, як правило в самий непідходящий момент ( в селі народжують на свято, в заметіль, в сезон поганих доріг а також під час колгоспних зборів та інших заходів) , поділити ланку так, щоб дружна громада при цьому не спалила сіно.
      Легше перелічити те , що не входило до його компетенції, аніж те , що входило.  Вождь племені – по суті.  В якій нині школі менеджменту  готують вождя племені?  Причому так, щоби в одній особі – управлінець, технолог, педагог, психолог і ще багато хто.
     Умів і справу зробити, і відпочити. Бувало, зі Степан Степановичем як заїдуть в крамницю до Миколи Михайловича… Вивісять табличку на вікні  “Переоблік “…  Згадають минуле, заспівають під гармошку… а потім вже розмірковують, як далі жити… Довго думають. Варіанти треба проаналізувати.  Шляхи вирішення проблем обговорити.  А як ото вже все передумають – то зроблять ревізію в крамниці. Розкинуть недостачу на трьох і на тому попрощаються.
     А на ранок – слухаю від нього повчання:“ Хіба ж можна, Миколайович, так довго спати?... Вже й радіо гімн зіграло, а ти тільки у бригаду з’явився…


неділю, 20 січня 2013 р.

Гросмейстер



   Осіннього дня під старою грушею сиділи двоє. Величезний сивий, майже зовсім білий, дід Іван і поважний чоловік середніх років, гросмейстер Петро Андрійович.  Їхні погляди блукали у глибині саду.  Вони грали в шахи.  Грали без шахівниці - наосліп, тримаючи у памяті всю партію.  Дід Іван вже майже не бачив. У Петра Андрійовича скупі чоловічі сльози наповнювали очі.   
     Під цією ж грушею  стояв великий стіл. За ним проходили початкову школу шахістів більшість хлопчаків із кутка. Стара шахівниця пам’ятала тисячі партій. Вона знала блискавичні перемоги, трагічні поразки, вперту боротьбу.  По ній рухали фігури руки майстрів і початківців.  На ній відтворювались і обговорювались партії відомих гросмейстерів. Під грушею малий Петро, переймаючи науку діда Івана, починав шлях у великі шахи. Груша, стіл, шахівниця – невідємна складова культури цілого кутка на околиці передмістя.
     …Неспішно оголошувались ходи. Дід Іван намагався захопити білими центр шахівниці, Петро Андрійович тримав оборону. Вони розігрували іспанську партію, як два десятки років тому, перед від’їздом молодого Петра до столиці. Це нині він – гросмейстер, має власних учнів, а тоді – юнак, навчений дідом шахового мистецтва.  З квитком на потяг, атестатом, вузликом з харчами, подарованими батьком шахами та майже сотнею карбованців, він їхав підкорювати столицю.
       У Петра Андрійовича перед очима поставали картини з дитинства й юності. Як чекали з  радіоприймача кожного ходу Карпова на чемпіонаті світу… Повторювали партію на шахівниці...  Старше покоління вдавалося до детального аналізу  кожного ходу, робили прогнози. Він згадував, як вони дітлахами заливалися сміхом, коли стигла груша падала на дошку посеред серйозної партії друзів діда Івана.  Згадувались дідові листи й шахові баталії по поверненню до рідного кутка. Петро Андрійович знав, що дід Іван у світлиці, під скатертиною, тримав  вирізки з газет, де йшлося про його, Петра, перемоги. Чого тільки вартували відповіді діда на запитання друзів: ну як там твій вихованець?”
     Під старою грушею  наосліп, грали в шахи гросмейстер Петро Андрійович  і народний гросмейстер дід Іван.  Як же хотілось Петру Андрійовичу, щоби ця партія не кінчалась!…
    …Петро Андрійович робив настанови молодіжній команді перед початком завтрашніх баталій чергового чемпіонату країни з шахів.  Погляд  його губився, молоді вихованці з подивом, не перебиваючи, слухали тренера …немає нічого, більш почесного, ніж перемогти команду із сусіднього кутка…

суботу, 12 січня 2013 р.

Тендер




        Євро-2012 в Україні …. Море емоцій шанувальників цієї гри в Україні. Євро 2012 в Дніпропетровську… Океан емоцій вболівальників і бізнесменів міста. Феєрверк ідей і надій, пропозицій і порад. Сотні проектів з будівництва та благоустрою. Дискусії і суперечки.
          Покотилося…Проекти, кредити, тендери, виділення земельних ділянок і все те, що їх супроводжує. Прес-конференції, статті на теми ЄВРО-2012 на шпальтах газет, на хвилях радіо та в ефірах телеканалів.  Більша частина дніпропетровців стали провідними фахівцями з цієї гри.
         Окремим і центральним дійством  стало будівництво стадіону в обласному центрі. Тендер виграла німецька компанія ХОХТІФ. І, на великий подив жителів міста, компанія не привезла сотні працівників, а почала наймати місцеві підприємства у підряд.
         Взяти участь в одному з таких тендерів запросили і нашу компанію. Відверто кажучи, надії особливої не було.  Досвід минулих років у нашому місті свідчив, що вигравали конкурси тільки «потрібні» компанії або ті, які показували наскільки низькі ціни, що на них і матеріали не завжди можна було закупити, не те, що роботи виконувати.  Та все ж, підганяла думка, що чемпіонат Європи  і таке дійство в нашому місті за нашого життя навряд чи ще трапиться.
         Перелік компаній у тендері з благоустрою зачаровував. За багатьма – стояли поважні  люди та корпорації. За такий обсяг робіт “воювати” прийшли не жартома. Заручалися підтримкою серйозних людей і шукали шляхів до керівництва генпідрядної компанії. Але не все складалось так, як завжди у Дніпропетровську. У німців – інша ментальність.
        Компанія ХОХТІФ вже заздалегідь мала кошторис виконання робіт з благоустрою.  Роздавши технологічні завдання, їй зоставалось тільки порівняти цінові пропозиції. І як же усіх здивувало, що компанії, котрі запропонували ціни на 5 відсотків вищі чи нижчі кошторисних, були одразу відсіяні. Такого підходу до справи ми ще ніколи не стрічали. А далі – було ще цікавіше. Учасникам, котрі залишились у тендері, ніхто не запропонував певних умов, а тільки ретельно вивчали запропоновану ними організацію й технологію виконання робіт.
        …. Тендер виграний. Праця й навчання організації праці. У німців же зовсім інша організація і структура управління. У нас – по вертикалі ( головний інженер  – начальник відділу - заступник начальника відділу – ведучий спеціаліст – рядовий спеціаліст). А у німецької компанії – по горизонталі, де кожен фахівець відповідає за свою ділянку роботи, відповідно до контракту. Як приємно було працювати! На відміну від нашої системи організації праці, в німецькій – можна було відразу знайти людину, котра відповідає за певні питання.
         Наші роботи практично останні. Ні дня затримки.  Відкриття Арени Дніпро призначене.
         Свято в Дніпропетровську. Пошук вільного квиточка на непересічне дійство – відкриття першої з чотирьох арен ЄВРО-2012 в Україні. Зелений килим стадіону. Президент і можновладці, бізнесмени й футбольні функціонери.  Артисти і фізкультурники, ветерани футболу і футболісти… і багатотисячна армія вболівальників на трибунах. Свято!...
          …Та щось там не склалось… і ЄВРО-2012 забрали в нашого міста. Інфаркти й інсульти у бізнесменів, котрі за кредитні чи власні кошти почали будувати об’єкти для європейського чемпіонату. Скандали у пресі й на телебаченні. Хто винен і що не зробили!... Розпач і смуток в  очах тисяч дніпропетровських вболівальників. Можливо, нам не вистачило тієї німецької  організації праці?...
         …Минув час. Тепло згадую ті часи і бережу арійську грамоту за участь у будівництві «Арени Дніпро… під їхнім керівництвом.