четвер, 20 жовтня 2022 р.

Дай, Боже, й нам так …

 

  У дверях затишної ресторації з’явилася невисока на зріст літня пані. Її вік можна було оцінити в вісім десятиліть, - можливо, навіть з невеличким хвостиком.  На зустріч їй спішним кроком рушив офіціант. Привітав, і ґалантно підтримуючи під лікоть, провів до вільного столика. З усього було видно, що пані постійна клієнтка, котру добре знають…

   Не знаю чому, але я уважно спостерігав за нею, очікуючи побачити щось цікаве в її поведінці.

   Пані довго й вигідно влаштовувалася за столиком. Як тільки це їй вдалося, - піднялася й пішла у найдальший куток ресторації по антисептик. Вже місяців зо три, як карантин було скасовано. Маски дуже мало хто носив, як і мало хто користувався антисептиком. Ймовірно, пані ж була дуже дисциплінованою.

   Жінка повернулася і ще раз не поспіхом, вигідно розташувалася за столиком.  Зняла окуляри й практично помила їх принесеним антисептиком. За окулярами пані сумлінно помила телефон і руки. При чому, я б дуже акцентував увагу на слові «помила».

   Після цілого санітарно-гігієнічного дійства, знову піднялася, і рушила до кошика з пресою. Вибрала там два потрібних їй часописи,  повернулась і в тому ж повільному темпі посіла своє місце за столиком.

   До неї підійшов офіціант з тацею, на якій самотіла карафка, але не спостерігалось ніяких страв.

   Офіціант розклав серветку, налив у фужер  грамів сто п'ятдесят світлого і, сподіваюся, сухого вина. Решта - грамів сто, - вина залишилися в карафці на столі.

Пані пильно спостерігала за діями офіціанта, поки він не завершив свої приготування. Потім розгорнула газету, і читала її, зрідка смакуючи вино. Це було не просто читання чи споживання. Це були дійства, що в рівній мірі доповнювали одне одного.

   Пані читала не останню сторінку, як зазвичай жінки її віку, а шукала на кожній сторінці цікаві для себе новини.

   Я ж спостерігав за нею. В її рухах було щось звичне і незвичне одночасно. Дочитавши газету і допивши вино, як у фужері, так і в карафці,  пані поглянула в бік офіціанта.

  Проте, кельнер приніс їй не рахунок. Він повторив ще раз дійство принесення графина з білим, і я сподіваюся, - сухим вином. На підносі, окрім вина, знов не було ніяких страв. Пані читала другий часопис, як і перший …

  Пані завершила читання, досмакувала вино і попросила рахунок. Не зазираючи в нього, розрахувалася. Вочевидь, таке замовлення було не вперше, найпевніше, - навіть постійне. Офіціант провів її до дверей такою ж ходою, як входили до зали…

  Літня пані пішла з ресторації, але не з моїх думок. Дай Боже нам у вісімдесят з хвостиком читати пару газет під п'ятсот грамів, можна і не сухого, вина! Та й навіщо нам ті страви до напою дорослих людей?.. :)