вівторок, 23 листопада 2021 р.

Відлуння двох імперій.

 

   Відень. Ранок на вулиці Волльцайле . Вона практично безлюдна. Лише посеред неї біля однієї ресторації декілька столиків з відвідувачами.

  Тиша серед будівель імперських часів. Цю тишу порушує далека надзвичайно красива пісня. З-за рогу виїхала пара коней, впряжених в красивий візок. На козлах сидів кучер і співав про кохання до дівчини (жалкую що не записав на відео, а чекав моменту зробити фото). Серед вулиці імперських часів пісня. Вона складалася з мелодії, чоловічого голосу,  відлуння того голосу від будинків, цокання копит та історії Австрії.  Ми з кучером, вітаючись,  одночасно зняли капелюхи. Я був заворожений духом старої Австрії.

  Прийшовши до тями, рушив далі. Ближче до ресторації став чути бубніння її клієнтів. Побачене на  майданчику  миттєво перетворило мій стан  з "зачарованого" в  "охренілого" (вибачте за формулювання). Пересиливши себе і зображуючи фотографа, зробив знімку. За одним зі столиків сидів зразковий представник тої імперії, в котрій ще недавно була Україна.  Осіннього ранку він снідав  з келихом пива. Відривчасті слова, які я розібрав були про борг всього світу відомій мені країні як "та сторона". Не буду передавати зміст розповіді. Помилитися, уявляючи їх читачам допису, буде дуже важко.  Переді мною реально було відлуння вже іншої імперії. Тієї, що вкотре прийшла з війною в Україну.

(Із записної книжки пана Бродника)

неділя, 8 серпня 2021 р.

Велике місто

                                                                               

                                   У великім місті - думки чужі. (Юрій Яновський)  

Велике місто. Воно схоже на велику розігріту пательню. Люди на ній як шкварки смажаться і підстрибують. Коли починають задумуватися то температуру підвищують. Тоді вони підстрибують вище і швидше щоб не було коли задумуватися. Хаос на пательні. Керований хаос.

   Велике місто. Воно в більшості живе нав’язаними  проблемами. І в тих проблемах люди самі не свої.  Споглядаючи на все ви намагаєтеся  залишатися собою. Місто ж за несприйняття вами правил гри виштовхує з себе вас. І воно вам вроді б не чуже, але ви для нього чужі.

   Місто схоже на велику розігріту пательню...

 (Із записної книжки пана Бродника)

середа, 16 червня 2021 р.

Лагідна українізація

Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.)
 Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російськомовні громадяни міста, його околиць і ближніх сіл. Задана тема - як нас дістала українська мова. Спостерігаю на екрані ноута паралельно займаючись своїми справами. Цікаво, бо знаю добре цю місцевість. Основна група в кількості півтора десятка російськомовних людей в руслі заданої теми доповнюють один за одним глобальність цієї проблеми в степах України.
 Періодично з'являється якийсь реальний україномовний, але його колектив тут же посилає в схрони карпатських лісів або еміграцію. І я хотів уже було покинути ці спостереження як дещо сталось. Один з шанувальників української мови очевидно не дійшов до карпатських лісів, а привів нових двох учасників обговорення теми. На запитання цих нових учасників ніхто не відповідав і тихо зникав з мережі...
 Дві реальні вчительки свіжопенсійного віку ставили запитання учасникам дискусії ...
- Василю, а чи не ми з тобою їздили на олімпіаду з української мови у восьмому класі? Василь зникає з дискусії.
- Оксано, коли ми з твоєю бабусею вчились в педагогічному училищі... Оксана зникає.
- Льоша! А коли це твої пращури встигнули в Росії пожити. За станцією твій дід і прадід жив. А бабу Тетяну твій дід висватав на нашій вулиці... Льоша зник.
 І так далі. За хвилин десять проблема української мови зникла й ще недавно жвава дискусія завмерла.
Такі особливості невеликого міста де всього три школи.) Тут усі всіх знають.) Особливо вчителі.)))
(Із записної книжки пана Бродника)

P.S. Назву "Лагідна українізація" украв. Оскільки у мене блог не є комерційним то можливо пробачать.)