Якось
до війни пішла мода на дворянські родоводи. Та так пішла, що народ масово
копошився в архівах, а в кого була копійчина, то наймав фахівців. І так той рух
розвинувся, що аж занадто. Не те що в містах, а навіть в селах почали масово
з’являтись нащадки вельможних родів. Ціна отримання паперу, засвідчуючого
дворянське походження, залежала від вашого особистого вигляду і прізвища.
Найдорожчі розцінки для особистостей, пращури яких носили прізвища Макогон,
Лантух, Загубигорілка і так далі. Середньої тяжкості по фінансах прізвища з
закінченням на - енко. Ну а з
закінченням прізвища на -ський , - ов,
-ев, пільговий тариф.
У
мене частина знайомих помішалась зовсім на дворянстві. Дехто замовляв собі
родоводи, дехто вивчав і другим допомагав знайти благородних предків. Я і сам
вже отримав декілька пропозицій за певну суму заглянути, чи бува, хто з
пращурів не брав участь в інтригах при якомусь дворі. Паралельно надходили пропозиції стати пріором чи командором в
лицарських орденах, а коли пошукати коштів, то і вище титулом.
Наслухавшись
про захмарну освіченість і високий ступінь культури дворянства, закралась
підозра й інтерес. Оскільки в мене сільська логіка, то і методи вивчення
відповідні. Після недовгих роздумів пішов я в одну із найстаріших лікарень.
Добрі люди допомогли переглянути книгу "прийомного покоя" 1914 року.
Різні верстви населення записувались у різних розділах. Порівняння чим хворіли
селяни й міщани з дворянами було не на користь дворян. Прошу вибачення, але
алкоголізм, наркоманія і непристойні хвороби у дворян були системні. Революція
1917 року просилася прямо зі сторінок книги "прийомного покоя" за
1914 рік.
Якось
по завершенні засідання історичного клубу при одному з музеїв зачепили тему
дворянства. Виникли дискусії, народ втягувався в них. А я занурився в спогади
про предків з самим дворянським прізвищем в моєму роду. До того часу, як
прийшли росіяни в верхів’я Інгульця, там мешкали мої пращури по маминій лінії.
Частину місцевого люду пішли на південь, а в їх хати і на їх землю привела
цариця тисяч п’ять переселенців з Бессарабських степів і Балкан. Одним словом,
“гібридну війну” влаштувала Росія. Два-три десятиліття нічної майнової війни
було забезпечено, аж поки не перемішались в сім’ях. Чубилися місцеві з пришлими за хати і наділи виселеної
рідні. Серед тих, хто пішов південніше в степи, були і мої родичі по мамі.
Пішли вони від Чорного та Чути лісів на
південь у верхів'я річки Березівки що впадає в Інгул і заснували там село
Маржанівку. На честь тої Маржанівки, з якої прийшли. Не вдалось втекти від
Росії з її гібридною війною того часу, прийшлось змиритись. Так і жили, поки
степова пожежа в другій половині 1800-х років не спалила частину села. Люд, що
розселився в селах навколо Маржанівки, записували як Маржановських, а де писар
був лінивий то Маржан. Отак з’явилось це прізвище в людей з українського
села.
Повернувшись
від спогадів до дискусії, оглянув усіх за великим столом. Серед доказів і
заперечень з питань, хто кому який родич і в якому поколінні, сидів мій добрий
знайомий Яків. Він, вочевидь, теж повернувся зі спогадів. Його походження з невеликого єврейського
ремісничого містечка було незаперечне і виправити його неможливо було ніякими
коштами в бік дворянства. Задумливих за дискусійним столом нас явно була
меншість.
Повернула
мене в дискусію репліка одного з модераторів.
-
Юрію Миколайовичу, ну з вашим прізвищем по мамі Маржановський то безперечно вам
відомі коріння вашого благородного походження.
-
Я з погорільців, край села згорів, по назві села дали і прізвища переселенцям в
округу. Це єдине походження цього
прізвища в цих краях. Є ще в людей Середньої Азії таке, але воно там
виникло на іншій основі.
Чомусь
мені здалось, що в очах модератора читалось, ніби вже декілька дворян з
прізвищем Маржановський існують. В душі посміхнувся. Уявив себе лицарем з
дворянським походженням. Уявив титули на кшталт, пріор Верблюжки, командор
Аджамки, посол ордену в Новій Празі. Ні, не пощастило мені з дворянством.
Коли
покидав засідання історичного клубу, в думках були слова Мартина Борулі: “…згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа
на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди
ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по
вітру!.”.
