Щастя

Шлях із Кодака понад Дніпром, повз острів Кодачок до Лоц-Кам’янки. Назустріч мені рухаються двоє велосипедистів. Ще занадто далеко, щоб розгледіти їх детально, але в їхньому русі відчувається щось незвичайне. Зупинився. Пильно вдивлявся в цю незвичність.

Поважно, неспішно, один поряд з одним вони їдуть дорогою. Про що могли говорити люди, так повільно рухаючись? Про життя? Про Дніпро? Про мрії? Одне за одним змінювалися запитання в моїх думках. Щось зачаровувало і не давало почати рух їм назустріч.

Вони наблизилися так, що я вже міг розгледіти їх. Дві людини: одна літнього віку, друга — зрілого. Дві людини на шляху від Лоц-Кам’янки до Кодака. Ось вони порівнялися зі мною. Привіталися і поїхали далі, продовжуючи свою бесіду.

Двоє велосипедистів на вечірній прогулянці. Син років за п’ятдесят і батько за сімдесят.

Шлях до межі неповернення.

Дніпро. Кам’яний хрест на Соборній площі. Біля нього поховано чотирнадцять січових стрільців.

1918–1919 роки. Коли вони гинули за Україну, то хтось ділив владу. А хтось, щоб урвати влади, домовлявся з ворогами. Тільки січові стрільці гинули не за них, а за Україну. Свою країну – Україну. За їхніми спинами «ділили шкуру невбитого ведмедя». А вони воювали і гинули. Їх використовували, вводили в оману. А вони воювали. Вони не змогли дійти до межі неповернення в російську імперію. Результат – три голодомори, колективізація, репресії, Друга світова, котра спалила усю рідну землю, кріпацтво без паспортів, комсомольські путівки як вид депортації, Чехословакія, Афганістан… Ну і в 80-х із відібраного у дідів і батьків кинули «півкопійки» внукам. Але тих «півкопійок» імперія не витримала і захиталась.

2014 рік. Незалежність у 1991-му прийшла як подарунок. Ціну їй не усвідомили. Отримали війну. Страшний рік 2014-й. Він показав, хто є ким. Десь зникла з поля зору частина люду в очікуванні того, хто візьме верх.

2017 рік. Третій рік війни. «Ведмедя ще не вбито і він живий». Хитати човен, думаючи, що не випадеш, — хибна думка. Межа неповернення ще попереду, до неї не дійшли. Зниклий люд з’явився знову за спинами тих, хто воює, з’явившись із претензією на владу і «півкопійки». Нічого не змінюючи, хитає човен.

Кам’яний хрест на Соборній площі. Від нього повинні починатися екскурсії в місті. Майже вже століття, а ми ще усвідомлюємо, за що вони загинули й чому. Як довго і страшно вчить життя.

 

P.S. 14 осіб полку «Січових стрільців — Вільних козаків» УНР — як наддніпрянці, так і галичани.