Березень. Здавалось, ще не так давно лежав сніг, а вже за
кілька днів день побільшає, і лелеки принесуть на
своїх крилах тепло.
За школою, посеред луків, під лелечим гніздом, стояв Микола і чекав на лелек.
Вже цілий тиждень поспіль він тікав зі школи. Дивився в небо, шукав
відповідей на запитання: як лелеки будують гніздо, що його
вітер не зриває? як вони для нього знаходять таке місце, що блискавка туди не
б'є?..
... Нарешті, вони прилетіли. Лелека кружляв у небі над гніздом, а Микола
кружляв левадою під гніздом, наслідуючи рухи крил – рухами рук. І бігли діти з
школи у леваду, щоби приєднатися до хороводу Миколи та лелеки.
Крізь вікна за цим дійством спостерігали сивий директор і його стара школа.
Спостерігало все довкола: левади, луки, за луками – куток села.
На тім кутку ріс директор. На тім кутку стоїть хата, де росте Микола. І все
це всіяне крихітками тепла, принесеного на крилах лелек.
Березень…
* Лелеки-лелеки, куди ви літали?
— За море, далеко, — лелеки сказали…
Немає коментарів:
Дописати коментар