Степовики

    

     Наддніпрянщина.  Дітлахи в ній - як місцеві вітри в цих степах. Їх думки мають непередбачувану логіку. Їх мрії одночасно чисті й наївні, а нерозуміння того, що навколо них те, про що  мріють в великих містах, викликає посмішку. Підсмажені на сонці, обвітрені, розмірені як течія степових річок, і запальні як літня гроза. Чотири зустрічі зі степовиками.

   Новгородка

   Шлях в степу. Їду, підіймаючись на пагорби й скочуючись з них, одним словом по хвилях степу і серед хвиль, що біжать ланами стиглої пшениці. Позаду Кривий Ріг, попереду Кропивницький. Щоб перепочити, звернув до Веселих Боковеньок. Блукав алеями тінистого парку, розглядав з містка фото хмар у воді,  рушив далі. На шляху Новгородка. Зупинився придбати щось для чистки черевиків. Типовий ринок в невеликому райцентрі - прилавки, неспішний люд, видно, що люди знаються між собою. В пошуках потрібного товару зустрів двох  хлопців, років десяти і дванадцяти.  Симпатичні підлітки смакували хот-догами. Сказати, що хот-доги були великі, то нічого не сказати. Все було дуже по богатому, інгредієнти утопали в кетчупі  поміж рум’яними злегка підсмаженими частинами булки. Одним словом, цю різновидність ход-дога можна назвати "райцентрівський". Після вітання і їх відповіді на моє запитання про місце продажу потрібного товару, я не втримався і продовжив бесіду.
- Хлопці, а звідки ви ?
- Ми з Митрофанівки, а тут допомагаємо батькові продавати кабана.
Хлопці пішли далі, а я стояв в роздумах над продажем кабана і купівлею хот-дога…  Сам такий був.

Тепер, коли бачу кіоск з вивіскою “Хот-дог ”, то згадую себе, хлопців і уявляю їх митрофанівського кабана.

    Мандри ківка

    По берегам Дніпра, що не село, то сторінка, а то і дві  в історії України. Мандриківка, одна назва говорить про серйозність цього населеного пункту і панства, котре в ній мешкає. Мав бесіду з молодим чоловіком вищеназваного поселення, заснованого в незапам’ятні часи.  Бесіда була настільки серйозна, наскільки вона могла бути між двох людей з різницею в роках  чотири десятиріччя.  Модерновий пан з комп'ютером у сумці через плече закінчував рахувати перший десяток років. Повний планів на першу половину другого десятиліття, з цікавинкою розглядав мене як людину з минулого століття.

- Максиме, а ти знаєш яке село нижче по Дніпру за Мандриківкою.

-Лоц-Камянка.

- Чув, що там раніше лоцмани жили.

- Так. Вони за південним мостом тримали відділення Нової пошти і возили плотами посилки в Запоріжжя.

-…..?!

   В принципі правильно.  Додати особливо нічого. Видно, що пан Максим володіє темою.

   Татарка.  

   Я зустрів у Татарці реальних велолюбителів. Це не якісь "гарадскіє велосипедисти" в фірмових майках і штанцях, модернових шоломах і рукавичках. Це серйозне велопанство в подряпинах і синцях, один взагалі з забинтованою рукою по лікоть,... Це велопанство, може толокою завернути череду корів, догнати автокрамницю з морозивом і мотнутись ввечері на танці до сусіднього села,  підвезти на рамі дівча,... 
   Проводжав їх поглядом. Вони мчали дорогою дитинства і десь зникли за греблею невеликого ставка. Я ж одягнув шолом і велорукавички, поправив окуляри, сів на модерновий сучасний свій ровер і поїхав до міста. 

   Стара Огрінь

   Переді мною стояв реальний  олігарх пан Андрій зі Старої Огріні.  Він мав за спиною два класи і рюкзачок. В рюкзачку були його активи – магніт, збільшувана лінза, ліхтарик,  дзвінок до велосипеда, набір гачків і поплавків, ….,  самі необхідні інструменти, якими можна було щось від чогось відкрутити. Життєрадісний його погляд  давав зрозуміти, що до кінця канікул у нього ціла вічність для добрих справ і пригод.

- Андрію, ти багата людина.

- В мене ще дві верші в Шиянці та дідів човен в городі на березі.

- Нема слів… Давай я тебе пригощу морозивом.

- Дякую. У мене є сім гривен.

   Переді мною стояв реальний олігарх.  Нехай він ще не довчив грамоту і про нього ще не писала районна газета, але за цим точно діло не стане. Його вік був позначений цифрою  “вісім”. Його активи оцінюються дорожче за мільярди у панів, котрим вже ніколи не позначити однією цифрою “вісім” свій вік.

    Степ. Він скрізь. Навколо вас, у вашій душі й ви в нім.