Старий Суботівський шлях

Старий шлях понад Тясмином. Під літнім сонцем йшов ним пан із Чигирина до Суботова. Ще не старий, але вже й зовсім не молодий. Йшов неспішно, інколи зупинявся, спирався на мандрівний костур і розглядав шлях, річку, переліски, луки, небо. Цей шлях споконвічно блукає берегами Тясмину, перетинаючись із самим собою в часі та зберігаючи свою історію. Старий Суботівський шлях. На ньому історія країни писана колесами маж, повозок і лафетів, підковами, підошвами чобіт і черевиків,  босими ногами. От би зуміти прочитати, що на ньому написано…

Кожна людина зі своєю долею та думками, як і кожна подія — то є цеголка в нашій історії. І з тих цеголок можна скласти нашу історію так, що вона буде опорою для майбутніх поколінь. А можна так скласти, що буде недолугим посміховиськом, якого сторонитимуться. Історія, писана на таких шляхах і на папері, далеко не завжди збігається. Чужі люди намагалися нам складати цеголки на свій розсуд. Та і свої на чужі гроші спритні в такій справі. Усе це зветься руйнацією пам'яті. Отак і живемо чужим розумом, навіть не завжди розуміючи того, що маємо свій. А до свого розуму звертаємось, коли вже треба рятуватись, і намагаємося якось перекласти цеголки в підвалинах нашого буття. Майбутнім володіє той, хто складає з цеголок історію.

Порепаний, як Доля літній Шлях у долині понад Тясмином. Один з порталів нашої історії. Зуміти б прочитати, що написано по ньому тими, хто в різні часи ходив тим шляхом. Тими, хто "…попід горою, яром-долиною...", — це ж якраз тут. Тими, хто сіяв та косив, худобу випасав, до церкви й на ярмарок мандрував, дітлахами, що за грамотою ходили, та з іншим чесним панством. Усі подорожні на стовповій дорозі залишили частинку себе. Зуміти б хоч частку з того залишеного прочитати.

А скільки таких шляхів-порталів історії по Україні! Багато. Вони в Холодному Яру і Карпатах, у Києві на Майдані і на Майданах в містах і містечках, під Крутами й Конотопом, у Батурині та на Дніпрових порогах, у Донецьких і Луганських степах, Таврії, Поділлі та Волині, …  І мають ті шляхи властивість у безнадійний для нас час сходитись в один і проходити через нас. Рятуючи якщо не нас самих, то Україну.

Під літнім сонцем ще не старий, але вже й зовсім не молодий пан, мандруючи від замчища до замчища у просторі й часі, підходив до Суботова. За майже три години він пройшов шлях, котрий перетнув декілька століть нашої історії. Старий Суботівський шлях у нього був не під ногами. Він проходив у нього через душу у свідомість.