Старий Суботівський шлях

   

   Старий шлях понад Тясмином. Під літнім сонцем йшов по ньому  пан з Чигирина до Суботова. Ще не старий, але вже й зовсім не молодий. Йшов неспішно, інколи зупинявся, опирався на мандрівний костур і розглядав шлях, річку, переліски, луки, небо. Цей шлях споконвічно блукає берегами  Тясмину, перетинаючись сам з собою в часі та зберігаючи свою історію. Старий Суботівський шлях. На ньому історія країни писана колесами маж, повозок і лафетів, підковами, підошвами чобіт і черевиків,  босими ногами. От би зуміти прочитати що на нім написано…

   Кожна людина зі своєю долею та думками як і кожна подія- то є цеголка в нашій історії. І з тих цеголок можна скласти нашу історію так, що вона буде опорою для майбутніх поколінь. А можна так скласти, що буде недолугим посміховиськом, котрого сторонитимуться. Історія, писана на таких шляхах і на папері, далеко не завжди збігається. Чужі люди  намагалися нам складати цеголки на свій розсуд. Та і свої на чужі гроші спритні в такій справі. Все це зветься  руйнацією пам'яті. Отак й живемо чужим  розумом, навіть не завжди розуміючи того що маємо свій. А до свого розуму звертаємось коли вже треба рятуватись й намагаємося якось  перекласти цеголки в підвалинах нашого буття. Майбутнім володіє той, хто складає з цеголок історію.

   Порепаний як Доля літній Шлях в долині понад Тясмином. Один з порталів нашої історії. Зуміти б прочитати що написано по ньому  тими хто в різні часи ходив тим шляхом.  Тими, хто  "… попід горою, Яром-долиною... ", це ж якраз тут. Тими, хто сіяв та косив, худобу випасав, до церкви й на ярмарок мандрував, дітлахами що за грамотою ходили та з іншим чесним панством. Усі подорожні на стовповій дорозі залишили частинку себе. Зуміти б хоч частку з того залишеного прочитати.

   А скільки таких шляхів-порталів історії по Україні! Багато. Вони в Холоднім Яру і Карпатах, в Києві на Майдані і на Майданах в містах і містечках, під Крутами й Конотопом, в Батурині та на Дніпрових порогах, в Донецьких і Луганських степах, Таврії, Поділлі та Волині, …  І мають ті шляхи властивість у безнадійний для нас час сходитись в один і проходити через нас. Рятуючи якщо не нас самих, то Україну.

   Під літнім сонцем ще не старий, але вже й зовсім не молодий пан мандруючи від замчища до замчища у просторі й часі підходив до Суботова. За майже три години він пройшов шлях котрий перетнув декілька століть нашої історії.  Старий Суботівський шлях у нього був не  під ногами. Він проходив у нього через душу у свідомість.

(Із записок пана Бродника)