Батько приходив

Всю ніч важкі осінні хмари висіли над степом. Жодної зорі. Тільки вузька смужка заграви над горизонтом, десь там, над Горлівкою. За якісь пів години на зміну ночі прийде сірий ранок і господарюватиме під тими ж важкими хмарами пізньої осені. Змінилася варта на блокпосту, є пара годин для сну.

- Сержанте! За старшого зостаєшся. Мої пару годин сну — за розкладом.

- Відпочивайте, пане командире.

Командирський кунг. У буржуйці потріскують дрова. Тепло і сон обіймають разом...

...Я бачу край хутора. Пасіку в яблуневім саду. Дерева обтяжують стиглі яблука. Під однією з яблунь — батько за столом, у сірій лляній сорочці. На столі лежать його солом'яний капелюх і стиглі яблука. За пасікою, понад річкою, — толока. На ній пасуться кози. За ними — річка, чиста і швидка, між кам'яними берегами. Зі швидкою течією борються риби, їхні спини видно над водою. За річкою — дубовий гай. І я між цим усім блукаю, а до батька дійти не можу. А він сидить під яблунею і дивиться на гай. І раптом з гаю через толоку вітер у сад влітає. Свистить, шумить, а яблука не падають. Батько встав з-за столу і пішов між вуликів углиб саду — в лляних одежах, тримаючи в руках свій солом'яний бриль. Сивий, аж білий, як за життя.

Прокинувся. Злива і вітер. Важкі краплини осіннього дощу стукотять по металевій обшивці кунга. Поглянув на годинник — замість двох годин я спав чотири. У буржуйці потріскують дрова, і тиша в рації.

Відчинили двері кунга. У них зі зливи увійшов сержант наступної зміни варти.

- Сержанте, чому не розбудили за часом?

- Нештатних ситуацій немає. Тільки ви пішли відпочивати, почалася злива і не зупиняється. Степ так розвезло, що ним ніхто не пройде. Дров підкинули в буржуйку. Дали вам відпочити.

- Ви заступаєте на варту?

- Так.

Я йшов за сержантом по глиняній багнюці. Йшов, обнятий зливою пізньої осені. З голови не йшла думка: батько приходив, дощ приносив, батько приходив — дощ-зливу приносив, щоб дати сину поспати. Поспати пару зайвих годин...

2018

 

(П'ятнадцять років, як уже немає батька. В місцевості, де виріс, є повір'я: рідня, котрої немає з нами, сниться на дощ.)

Лист класному керівникові

Блокпост. Спиною до бетонного блоку на ящику з-під БК (боєкомплект) сидів пан середніх років. Він читав листа і був у своєму паралельному світі, зовсім далеко від війни. Того листа я привіз йому пару годин тому разом із гостинцями. Лист на чотирьох аркушах шкільного зошита від учнів своєму класному керівникові... Так, лист учнів на війну вчителю.

На трьох аркушах повідомлялося, що усі чутки, котрі дійшли до нього про їхні гріхи, — то є неправда і наклеп. У кожному абзаці вони майстерно розвіювали ту неправду і наклеп та переконували, що ні в чому не винні. Просто хотіли якнайкраще, а вийшло як завжди. Що їхні старання зовсім незабаром будуть відзначені хорошими оцінками.

На останньому, четвертому аркуші йшлося про новини школи нещодавнього минулого і можливі в ближньому майбутньому. Вітання вчителю від усієї школи та персональне вітання від завгоспа. В листі було написане те, що могли написати учні восьмого класу своєму керівникові, котрий вчив їх любити Україну і пішов її захищати.

Пройде зовсім небагато часу. Всього три-чотири роки... Цим дітям і таким, як їхній класний керівник, будуть розповідати про громадянську війну, розпочату Україною. Про північний "братський народ" і що винуватий хтось інший. Що вони такі, як оті недолугі селюки в серіалах... Що їхня з учителем Україна — це "тєріторія вєлікой...". Та й взагалі тієї України не було, бо вона придумана австрійцями й наділена землею московитами. А війна?.. Яка війна? Та що у вас громадянська? 

Блокпост. Спиною до бетонного блоку на ящику з-під БК (боєкомплект) сидів пан середніх років. Він читав листа і був у своєму паралельному світі, зовсім далеко від війни. Він тоді ще не підозрював, що всього за декілька років буде те, що написано тут у передостанньому абзаці. На жаль, таке життя... Для когось ця земля є передусім Україною. Для когось — виключно розмінною монетою в порятунку чи заробітку статків.