Який у вас урок діти?

   Кінець 80-х. Обласний центр. Заїхав після своїх справ у один з закладів управління освіти, щоб  забрати завуча нашої школи. Завуч ще був зайнятий і я зайшов до одної з кімнат, щоб зачекати. В кімнаті за одним зі столів сидів дуже літній пан гортаючи сторінки часопису. 

   Впізнав цього пана. Коли вчився в третьому класі він приїздив в нашу сільську школу з перевіркою. Привітався з ним. Попросив дозволу, щоб запитати його. Звісно він не пам'ятав одну зі сотень своїх перевірок. Але школу знав і залюбки говорив відповідаючи на питання і запитуючи. Я ж задавав як мені здавалося тоді - розумні запитання переходячи від одного до іншого.  І між черговим і наступним запитанням, щоб не був різкий перехід задав майже підсвідомо хтозна-яке питання.

- А який критерій для поділу вчителів на категорії?

- Я не знаю Юрію той критерій і як ділять. Знаю інше. Вчителем треба народитися. Якщо ти Юрію будеш над собою багато працювати, то можеш стати викладачем. Ну а коли Юрію тобі нічого не дано то будеш педагогом.

   В цій бесіді того дня це було найнедолугіше запитання і найцінніша відповідь. Як технолог я зрозумів один з освітянських секретів.

   Повертаючись додому слухав завуча  про  нараду, а в пам'яті  згадував першу зустріч нашу з літнім паном 1976  року. Тоді я був серйозним чоловіком котрий закінчував третій клас. Носив сандалі, піджак і штани на виріст. Мав моднячу зачіску "чолочка".  

    Того року одного весняного дня на урок до нас прийшов цей пан. Привітавшись він спитав дозволу у нашої учительки поставити нам питання.

- Який у вас урок діти?

- Математика! -  хором відповіли ми.

- Добре. А скажіть мені скільки буде дев'яносто дев'ять плюс дев'яносто дев'ять?

- Двісті мінус два ... - хором відповіли ми.

- Які розумні дітки й хороший вчитель. 

   Подякувавши він попрощався й пішов.

   Це нині я розумію що гірше було б коли б ми почали в стовпчик додавати. Він перевірив на логіку нас і чи вчитель вчить нас думати. Затративши на це все всього декілька хвилин. 

   Повернувшись зі споминів продовжив  мовчки слухати завуча про нові журнали позашкільної роботи та правила ведення документації  котрі їм доводили на нараді.

Щаслива музика (маленьке-велике Щастя)

 

   Вони виконували улюблені мелодії. Вони перебували у своєму Світі.  Їх Світ ховався у невеликому полтавському селі від великого світу.  Суботніми вечорами Оксана й тато влаштовували концерти. Дочка і тато виконували  щасливо щасливу музику.

   ... маленьке-велике щастя.

   І будуть інші вихідні котрими  Оксана їхатиме за сотню кілометрів до батьків у село. І буде вона з ними висаджувати та поливати розсаду, полоти городину, збирати врожай,  білити та фарбувати, …  

   А по вечорах з татом виконувати щасливо щасливу музику.

  Маленькі-великі щастя.  Щастя котрі ми не завжди помічаємо.

(Замітки із серії маленьке-велике Щастя)

Сейм (маленьке-велике Щастя)

   Кінець літа 20-го року. Путивль. Під замчищем понад річкою Сейм вулиця Дубовика. Біля однієї з хатин  поралася пані за спиною котрої було, на мій погляд,  близько семи десятиліть. Розговорилися з нею на господарські й краєзнавчі теми цієї непересічної місцевості під замчищем.  І щоб не різко перейти від однієї теми до іншої я запитав:

   -  Чи ловлять рибу в річці Сеймі що за городами їх вулиці?

    -  Ото як запрацююся що не встигаю приготувати їсти то піду до берега, швидко впіймаю два карасі та і посмажу нам з дідом їх.

... маленьке-велике щастя.  Щастя котре ми не завжди помічаємо.

(Замітки із серії маленьке-велике Щастя)

Будемо Квітка жити тут.

   Весна 2022 року.  “Інтернаціоналісти-антифашисти” підходили до села на Слобожанщині, щоб звільнити його від спокійного життя. Оскільки до “неонацистів” відносилося майже всі люди села то вони вимушені були покинути його. Одною з останніх покидала село одинока літня жінка. Провідавши могили чоловіка й сина, котрий загинув на війні декілька років тому, зібрала дома речі котрі могла нести в руках. Налила багато води в ночви й відра, відкрила сінник  та відв’язала тільну корову. З тими торбинками  пішла на захід.
   Вересень 2022 року. Рідне село з котрого вигнали освободітєлєй. На дворищі з порушеним будинком і ледь якось вцілілою літньою кухнею серед села де без пошкоджень була лиш невелика частина будівель стояла літня жінка. В цьому селі жило і поховане не одне покоління її рідні. В цьому селі вона прожила вік. Крім цього порушеного дворища майже знищеному селі у неї нічого нема. Що робити?
   З-за сараю з городу на дворище вийшла корова з телятком…
   Серед того що можна назвати дворищем стола жінка котрій на плече поклала голову Квітка, а поряд стояло телятко. 
- Де ти ходила і як ти ховалася? Як ти дочекалася своєї господарки? Будемо Квітка жити тут. Раз ти сама вижила то і разом виживимо. Підремонтуємо літню кухню та будемо зимувати. 
    ... маленьке-Велике мега щастя серед страшної війни.

P.S. Москалький герб виглядає так -  на пральній машинці сидить двоголова птіца міцно вчепившись кігтями в неї.  В одному дзьобі тримає електричний чайник, а в іншому мобільний телефон украдений в кишені убитої людини. І все те в крові й освячене їхнім православієм.