Історія однієї чарки

На столі стояла чарка. Вік її був ні коротким, ні довгим. Так собі, років за сотню. З усього комплекту, купленого прадідом, вона залишилась одна-єдина. Сестри її загубилися в різні часи й у різних країнах, ніколи не покидаючи своїх господарів — моїх пращурів на хуторі.

Крізь відчинене вікно сонячні промені панували в кімнаті. Тінь від чарки на столі розляглася зеленим розсіяним світлом. Промінчики сонця грали в її скляних сотах. Задивився на смарагдове світло, що лягало прозорим віялом на стіл. У кожному шестикутничку — ціла історія. Уявляв людей, котрі її підіймали, тримали слово і мали думку…

1914 р. Прадід.

Слово: Дай, Боже, рідні нашій здоров’я й достатку. Щоб лихо обходило нас стороною. Діти радували.

Думка: Господи, вбережи від фронту. Дай, Боже, розуму Миколашці зупинити війну. Вже півтора десятка мужиків у село не повернеться, а які господарі були. Господи, вбережи нас.

Доля: Помер у 1932 році.

1916 р. Мировий суддя.

Слово: Хочу підняти чарку за господаря. Хазяїн — чесна людина. Закон шанує, а закон — то понад усе, бо то є дисципліна.

Думка: Щось я промахнувся. Міг би більше взяти. Та вже є як є. Все одно його справа виграшна була. Дякую Богові й за це.

Доля: Загубився на теренах громадянської війни.

1919 р. Більшовик-агітатор.

Слово: Красная армия освободит вас от всякой петлюровской и белогвардейской нечисти. Земля будет принадлежать крестьянам, фабрики и заводы — рабочим. Революция победит во всём мире.

Думка: И я буду одним из руководителей. Я буду из этих малороссов делать людей, буду вести их к коммунизму.

Доля: Зарубаний махновцями при відбиранні провіанту у селян.

1919 р. Григор’євський отаман.

Слово: Хочу, дядьку, підняти чарку у Вашій хаті за всіх нас.  За чесну працю і вільного селянина.

Думка: Чи буде шанс на ту чесну працю? Всі розгризлися, як собаки. Що не хутір — то новий ватажок світового масштабу. Боже, дай розуму… і шансу.

Доля: Загинув у 1941 році під Кривим Рогом.

1929 р. Уповноважений з району.

Слово: Партия и товарищ Сталин поставили задачу: создать крупные коллективные хозяйства на основе крестьянских дворов. Повысить производство сельскохозяйственной продукции на 150%. Коллективизация должна охватить все крестьянские хозяйства. Будет ликвидировано вредное буржуазное влияние частной собственности.  За нашу коммунистическую партию! За товарища Сталина!

Думка: Согнать бы их побыстрее в колхоз, повысят в областное руководство.

Доля: заарештований і відправлений у табори за доносом такого ж уповноваженого. Подальша біографія невідома.

1934 р. Бабуся.

Слово: Слів немає. Ще є сльози.

Думка: ……….

Доля: Працювала на різних роботах, на пенсії прибирала в школі.

1937 р. Голова сільради.

Слово: Партія і товариш Сталін працюють над викриттям ворогів нашої держави. І тим ворогам не зупинити нас на шляху до світлої мети побудови комунізму.

Думка: Господи. Сьогодні з району звістку дали, що завтра Петра й Василя забрати повинні. Треба попередити ввечері, щоби вночі на шахти Донбасу йшли. Там, може, виживуть. Господи, скільки ж ти мені ще часу даєш ходити по Білому Світу?

Доля: засуджений трійкою НКВС до розстрілу.

1941 р. Німецький офіцер.

Слово: Мы есть освободители вас. Власть Великой Германии есть самая справедливая власть. Наша победа близка и неотвратима.

Думка: Неплохо бы было  иметь после победы здешние чернозёмы в своём имении.

Доля: Попав у полон під Корсунню. Працював на будівництві в СРСР як військовополонений до 1950 року. Потім повернувся до Німеччини.

1943 р. Червоноармієць.

Слово: За перемогу.

Думка: Людоньки... Коли ж цей жах скінчиться?...

Доля: Отримав поранення. Повернувся інвалідом. Загубився у повоєнні роки.

1947 р. Кума дідова.

Слово: Господи, упокій душі двох діток моїх. Господи, чи ти є? Господи, якщо ти є, відкрий очі і глянь!…

Думка: що думала, те й говорила.

Доля: Полола рядки в колгоспі за трудодні й копійки. Мала пенсію в 1970-х роках 12 руб. 20 копійок.

1952 р. Колгоспний агроном

Слово: За врожай. За виконання доведеного нам плану.

Думка: Як же сину старшому паспорт взяти, щоб виїхав у місто і хоч трішки долі побачив?...

Доля: Став головою колгоспу.

1956 р. Секретар райкому.

Слово: Центральний комітет партії ухвалив постанову «Про подолання культу особистості та його наслідків», у якій було проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні причини виникнення культу Сталіна. Партія викрила…

Думка: Господи, дякую. Господи, дякую. Боже, я ж по лезу ножа ходив. Господи, вижив… що робити, через мої доповідні людей карали, а вони можуть виявитися не ворогами народу… помилявся!

Доля: За віком – перейшов на викладацьку роботу і мав підвищену пенсію.

1964 р. Дід.

Слово: Сину, сину… нащо ти на ту шахту йшов?…

Думка: Господи, забери Ти ту бляху на хаті, що влада дала за сина. Господи, віддай сина меншого…

Доля: Маючи п’ять золотих медалей ВДНГ СРСР, так і не бачив, за винятком кількох років дитинства, гідного життя.

1975 р. Батько.

Слово: За Вас, тату. Ви — наша опора…

Думка: Батьку, тримайтеся.

Доля: Будував соціалізм, не дуже пам’ятаючи про себе. Сіяв і косив пшеницю. Садив дерева – де й скільки було можливостей. Ані релігія, ані партія в ньому не змогли перемогти Дух Степу.

1991 р. Дружина.

Слово: За Україну!

Думка: Думка була щаслива, наївна, світла і добра.

Доля: Жіноча.

2011 р. Брат.

Слово: За наш Рід, що має Честь і Славу. Щоб ми збирались частіше і бачили один одного. Щоб Доля посміхалась і здорові всі були.

Думка: Думка особливих розбіжностей із промовою не мала.

Доля: Яка дісталась.

2014 р. Я.

Слово: Дай, Боже, рідні нашій здоров’я й достатку. Щоб лихо обходило нас стороною. Діти радували.

Думка: Господи, вбережи нас. Дай, Боже, розуму і сил зупинити ворога.

Доля: Рік воював на українсько-російському фронті. Повернувся влітку 2015 року. І оскільки передчасно неможливо заглянути на наступну сторінку життя, то доля поки невідома.

…….

Час спливав, Сонце поволі котилося до небокраю... Зелене світло на скатертині від чарки меншало, і його знову замінила тінь. Закривалася книжка історії однієї чарки.

Речі — живі. Ми просто не вміємо їх слухати. А може, не хочемо?

Зупиніться. Дослухайтесь. Вони заговорять із вами. Вже нароблено помилок нашими пращурами, а їхні речі ще намагаються попередити нас…

… на покутті стояла чарка. Вік її був не коротким і не довгим. Так собі, років за сотню. У чарці була налита горілка, а зверху — покладений житній окраєць.

P.S. 2014 рік дописаний у 2015 році.

Логарифмічна лінійка

У старших класах, я спостерігав, як головний інженер господарства розраховує потужність електродвигунів для тваринницької ферми. Він виважено записував у зошит цифри. Потім робив розрахунки на логарифмічній лінійці й знову записував цифри. Для нього не було проблемою обчислити параметри металоконструкції чи розрахувати потужність насоса. Він був випускником інженерного факультету Мелітопольського сільськогосподарського інституту.

Незабаром я і сам вступив до вишу. На зміну старій добрій логарифмічній лінійці прийшли дива кібернетики — електронно-обчислювальні машини. Опановували в інституті перші радянські комп’ютери «Іскра» та «Нева». Під час екскурсії до обчислювального центру викладачка показала групі щось надреальне, космічне! Посеред кімнати стояла квадратна споруда об'ємом у кілька метрів кубічних. На ній мерехтіли вогники, оберталися бобіни…

- Подобається? — запитала викладачка.

- Так, — дружно відповіли ми.

- У двадцять першому столітті у кожного з вас буде така!...

Перше, що спало мені тоді на думку — де я її поставлю…

Нині ту машину вже давно вдосконалено й трансформовано, зменшено в розмірах до зошита, чи й того дрібніше. Можливості її стали майже безмежні. Але без того інженера, що має базові знання та ще перевірену часом логарифмічну лінійку, вона таки працювати не може.

Здавалось би, звичайна лінійка — аналоговий обчислювальний пристрій, що дозволяє виконувати кілька математичних операцій, основними з яких є множення і ділення чисел, — може вирішити будь-яку математичну проблему. За її допомогою запущені космічні кораблі й створені літаки, збудовані заводи та електростанції, тобто виконані найскладніші інженерні розрахунки… Майже чотири століття славної історії незмінної супутниці інженерної думки має така собі лінійка. Логарифмічна лінійка — винахід Вільяма Отреда і Ричарда Деламейна.

   

Барвінок

Це  історія одної родини з хутора над Лохнським порогом Дніпра. Історія, яка написана на листочках барвінку.

Літній вечір над Дніпром, чарівна краса. Після праці в саду присів біля горобини відпочити. Під ногами стелився барвінок зеленим килимком з розсипаними синіми зірочками-квітками. Давно росте тут… розрісся, душу радує. Колись, років із десять тому, знайшов його біля старої криниці, на узліссі, в Лоханській балці. Він самотньо боровся за життя серед костриці, подорожника та іншого зілля.

Колись біля тієї криниці був хутір. Ніхто вже й не пам’ятає імен та прізвищ тих людей, що жили в ньому. Відомо лишень, що це була одна велика сім’я. Не бідна й не багата – трудова. По краях балки мала земельні наділи. В господарстві – волів пару, коней, корів, овець отару...  Нині від їхньої маєтності зосталися лише деякі фрагменти фундаменту будівель, старезна груша та криниця з холодною водою.

Літнього дня у тій криниці набирав жниварям воду. Вмився, ліг на гарячу землю. Крихітки літнього неба були розкидані у траві. Барвінок. Барвінок, що залишився ще з тих часів, коли господиня доглядала його, садила понад стежкою, перед хатиною. Квітка, що супроводжує українця в радості й у печалі. Садила, наспівуючи: “Стелися, барвінку, низенько…” І нині він – як остання надія тієї родини зачепитися за пам'ять людську.

На межі 1930-х років їхнє майно й худобу активісти-комсомольці перенесли та перегнали до новоствореного колгоспу. Розкуркулили, як в історії пишуть. Дід Гордієнко згадував, що їхньою парою волів майже до самої війни сплавлений Дніпром ліс витягували на берег. Куди поділася сім’я – ніхто донині не відає. Просто пропала і все. Ніби й не існувало ніколи. Час такий був. Чи хто вижив із них, чи “во імя вєлікой целі” зайвими виявилися на цій землі…

У кожного народу існують свої кодові слова. Для українця серед таких є слово барвінок. Я викопав його на закинутому хуторі й посадив у дворі біля горобини. Ще трохи – роздав друзям-фермерам. Стелеться, квітне він по дворах, душу радує. Нагадує всім, що були колись люди чесної праці. І, як посланець, майже через сотню років, передає історію, яку, на щастя, неможливо відредагувати в підручниках.

---------------

На жаль історія держави є вічна боротьба зі своїм селянством. І нині вона йде: витісняють селянина з його землі. Земля – надто ласий шмат для великого капіталу, з його мрією перетворити дрібного та середнього власника на наймита, або ж  витіснити у місто. Джеймс Скотт: “Ці спільноти витіснялися, оскільки вони були небажані для держави за своїми нормативним основами, хоча вони мали і хотіли зберегти свою власну унікальну історію розвитку…”

Кмітливий менеджер

Місто живе у постійному русі. З роками середня швидкість пересування його мешканців невпинно зростає, а кількість невирішених проблем збільшується. І не один філософ вже давно б’ється над питаннями причини того руху, його користі та необхідності для міста.

Поспішаю на зустріч. Червоний вогник світлофора зупиняє на кожному перехресті, зменшуючи запас часу. Нарешті припарковуюся у призначеному місці, біля салону легкових авто китайського виробництва. Величезний огороджений майданчик, заповнений автівками, закінчується скляним приміщенням, у яке впираюся поглядом. Телефонний дзвінок. На дисплеї — ім’я людини, з котрою повинен зустрітися.

- Юрію Миколайовичу, самі затори на шляху. Запізнюся хвилин на п'ятнадцять.

- Добре. Знайдете мене на майданчику салону. Я прогуляюся і погляну на дива китайського автомобілебудування.

Водночас зі мною територією автосалону, у напрямку від центрального входу скляного приміщення, почав рухатися працівник. Зупинившись біля ближніх машин, я став розглядати не автівки, а працівника.

Середнього зросту, сутулуватий, в окулярах, коротка зачіска, чистенький костюм, начищені черевики. Краватку він зовсім не вміє носити, власне, як і я. Спішно йдучи, намагається поправляти її правою рукою, а лівою – інколи притримує окуляри. Таки поспішає. Я люблю поставити запитання, а ще більше – отримати відповідь, вищу за рівнем, аніж моє запитання.

- Доброго Вам дня.

- Доброго і Вам.

- Я менеджер з продажу Віталій. Раді бачити Вас у нашому автосалоні. Наша компанія має ексклюзивне право…

- Віталію… — обірвав я його.

- Слухаю.

- Я – дядько сільський. Ти зі мною простіше говори.

- Запитуйте.

- Слухай, хлопче, ти поясни мені хоч одну перевагу цих китайських автівок над іншими.

Віталій переступив з ноги на ногу. Змінив вираз обличчя на простіший.

- Значить, слухайте, дядьку. От бачите ці легковики?

- Бачу.

- Так от. Тільки у китайських авто усі запчастини оригінальні.

Я був у захваті від швидкої й оригінальної відповіді хлопця – відповіді, сповненої правди і гумору. Це було не «один-нуль» на його користь. Це було «п’ять-нуль»! На його користь.

Розпитав його, звідки й де вчився. Попрощався, подякував за ґрунтовну відповідь. Повільною ходою повертався до міста, де на мене вже давно чекали. З голови не йшов хлопчина. Розумна дитина… із сільського району. Закінчив університет. Вчитель за фахом…

Все одно, настануть часи, коли розумні діти будуть потрібні у цій країні. Не може бути весь час вниз – колись і вгору буде.