По обіді, звернувши з Саксаганського шляху, їхало десяток вершників. З берега річки, від зимівника, назустріч їм підіймався такий же загін. Здавалось, що зустрілися в степу два козачих роз’їзди. Коли відстань між ними була вже три десятка кроків, загони зупинились. Лише два вершники продовжили рух поки не порівнялись. Довго говорили між собою. Потім спішились. Малювали шаблями щось на шляху, говорили між собою. В кінці кінців один з них дістав з сумки пригорщу жолудів і почав розкладати там де малювали шаблями. Ці жолуді були з Мотронинського лісу. Він їх назбирав ще минулого року для ілюстрування пояснення тактичних дій підлеглим. Якийсь час вони вдвох перекладали жолуді і говорили. Потім попрощалися, обнялись і роз`їхались. Один загін до Саксаганського шляху і далі на Кам’яний Затон. Другий вниз до зимівника на річці Лозоваткі. Там повинні на вечір зібратися козачі роз’їзди, які цілий день чатували передові загони польського війська. Того квітневого весняного дня 1648 року стрілися сотник Переяславського полку Филон Джалалій на чолі загону реєстрових козаків і Максим Кривоніс на чолі загону запорожців.
Наступного дня з Києва йшов до батька на хутір студей Києво-Братської колеґії Феско Панчоха. Ще місяць тому від батька, знатного запорожця, отримав листа. Писав батько, щоб повернувся додому бо товариство планує велику справу. І от тепер подолавши довгий шлях в філософських і богословських роздумах, він вже бачив внизу над річкою рідний хутір. Стомлені ноги йшли швидше і швидше як раптом посеред дороги жолуді розкладені… Хто їх розклав і навіщо? Не довго роздумуючи студей Феско висадив їх край дороги.
Скільки їх зійшло і росло невідомо. Нині на тому місці росте чотири дуби.
Десь недалеко з різних сторін вже скрипіли мажі польського війська і запорізького. Доносився гул степу з під копит татарських коней. Те все панство з'їжджалося до річки Жовтої. Події вище описані можливо так і відбувалися, за декілька днів до гучної компанії при річці Жовтій і в ближніх місцях до неї.
