Роздуми біля вікна

За вікном рання осінь. Точно така, як рік тому, перед відправкою на фронт. Навіть ті ж чоловіки біля сусіднього під’їзду грають у доміно. Ті самі і з тими ж думками. Рік тому вони чекали Росію, рахуючи свої пенсії в рублях. І нині чекають, сподіваючись не стільки вже на пенсії, як на покарання неслухняних. От тільки стукіт кісточок раніше був просто звуком. Тепер він здається гучнішим, злішим, і в унісон йому чую відлуння вибухів і розривів.

Нині багато хто запитує, що таке війна. Довго думав, як пояснити. Можливо, це гра в шахи. Пара людей у ній грає повну партію, багато хто зайшов на одну чи декілька комбінацій, ще більше — на один хід. Хтось навіть фігурами грає в шашки чи в «чапаєва». Над шаховою дошкою — величезна кількість рук. Навколо багато порадників, які мають зиск, і тих, котрі зиску з порад не мають. І цими фігурами, гравцями, порадниками хтось ще грає в покер. Самі ж фігури — розмінна монета. У новій партії будуть нові фігури.

Ці люди за столиком перестали жити за Божими законами, вони стали прикриватися ними, виправдовувати свої бажання та діяння. Ці люди за столиком перестали жити за людськими законами. Не задумуються, що виганяють із країни онуків, котрі повинні утримувати їх у старості. Ерудити й бібліофіли радянських часів не розуміють, що з тих часів вони несуть гірше, а не краще. І що нове покоління, котре писало листи на фронт, змете їхні думки, як двірник — осіннє листя.

Під ще зеленими кронами — перший жовтий листок. Осінь у нашому дворі. Двірник навколо столика з гравцями пише мітлою рядки своїх думок. Пише, змітаючи звуки кісточок у небуття.

 2015