неділя, 29 листопада 2020 р.

О спокою наш небесний

 

    Бачив  невеличку церкву в горах. Біля тієї церкви вітер грався єдиним  незакріпленим  дзвоном. Тихо і глухо, злегка гупаючи, дзвін задавав ритм мелодії.  Тому ритму під горою відгукувались п’ять різноголосих тронок на шиях  у годувальниць-корівок.  Вітер як справний музика постукував у дзвін, посвистував, зачіпаючись за дах старої церкви.  Тихий дзвін, до котрого підіймались з галявини голоси п’ятьох дзвінких тронок і над ними  вітер. Мелодія...

    Розгадував ту мелодію. Осінь, вітер, дзвін, тронки. Намагався підібрати слова. І якось само собою знайшли цю мелодію слова одного віршу з Саду божественних пісень

О спокою наш небесний! Де тебе знайти в наш час? 

Ти усім нам є чудесний, врізнобіч розкинув нас. 

За тобою ген вітрила розгорнули кораблі, 

Щоб могли тебе ті крила на чужій знайти землі …

( Із записок пана Бродника)



середа, 11 листопада 2020 р.

Душа

    Душа не хоче блукати міськими вулицями між супермаркетами, рестораціями, багатоповерхівками... Вночі Душа літає в той край де виріс. І чим далі, то довше там затримується. Вона почала боятись міста, людей у місті і їх думок. Вона перестає розуміти людей. Душа стає у місті зайва, а може вже і стала.

    Там на межі лісу і степу філософія потрібна для пізнання незрозумілого. В місті ж  вона потрібна для виправдовування вчинків. В місті можна сховатись від себе в галасі  і хаосі. Там, на межі степу і лісу – ні.  

    ...серед рідних з дитинства хуторів, Душа і Розум заховавшись від Cвіту, зовсім не мали між собою непорозумінь.