Скликові дзвони. (Легенди Чорного лісу)

2013 рік. Тримав шлях понад лісами зі Знам’янки на Дмитрівку, а далі на Плоске, Чернече. Потім мимо Чигирина на Суботів і далі до Івківців. А в Суботові мав перепочити в дорозі. Зустрітися з товаришем, він там працював  завідувачем відділу музею.

Між Дмитрівкою і Плоским зупинив автівку і  пішов на пагорб. На схід розкинулася долина Інгульця, котрий межував ліси Чорний і Чута.

Тихий вітер зі сторони Цибулева ніби підхоплював в лісах і ніс тихий дзвін. Прислухався. Незрозумілий дзвін. Не то в вухах, а не то в думках звучить. А може одночасно в вухах і думках. Річка, степові пагорби й ліси. Он  край Чорного лісу, а там край Чута лісу. Як красиво. Отак можна стояти та дивитися годинами.

“Не славная Чута

Густими дубами,

А славнішая Чута

З Низу куренями,..”

Це тут. Якраз сюди й полетіли три пташечки:

 “Смеркається. Полетимо

Ночувати в Чуту.

Як що буде робитися,

Відтіль буде чути”.

“Вели́кий льох»” поема-містерія з трьох часових планів (минулого, сучасного і майбутнього) написана більше як півтора століття тому  нашим Пророком. Мій товариш з Суботова Віктор Іванович Гугля говорив :“Тарас Григоров про все попереджав. Коли б ми ще дослухались до нього вчасно! А не дослухавшись  платили і платимо нині як пташки в містерії Великий льох. І дай Боже колись дослухатися його. ”

Та все ж таки дзвін тихий вітер з лісів несе. Не то з Чорного, а не то Чути...

Минуле в містерії то трагічні повороти історії України. Три пташечки-ворони в котрих переселив Господь Бог душі трьох дівчат не пустивши їх в Рай.

Першу пташечку в Рай не пустили :

"Дивлюсь — гетьман з старшиною.

Я води набрала

Та вповні шлях і перейшла;

А того й не знала,

Що він їхав в Переяслов

Москві присягати!.."

Переяславська рада 1654 року. Якою вона була то хто знає? А вивернули на користь московії.

Другу пташечку:

"А мене, мої сестрички,

За те не впустили,

Що цареві московському

Коня напоїла

В Батурині, як він їхав

В Москву із Полтави."

То поразка  Мазепи… Не Мазепи, а усієї України.

Третю пташечку:

"А я в Каневі родилась.

Ще й не говорила,

…………………………

Мене мати забавляла,

На Дніпро поглядала;

І галеру золотую

Мені показала,

Мов будинок. А в галері

Князі, і всі сили,

Воєводи... і меж ними

Цариця сиділа.

Я глянула, усміхнулась...

Та й духу не стало!"

Не стало Січі й Гетьманщини, а стала московія надовго.

Чому ж ті пташечки сюди прилетіли? – з таким запитанням самого до себе йшов до автівки. Час післяобідній. Треба встигнути застати в Суботові ще Віктора Івановича.

Люблю я цей шлях. В якому б стані він не був. Що не село то розділ історії. От попереду і Заломи проїхав. Скоро край Чути лісу з подивом збагнув що дзвін майже зник. Дивно якось. Почув його коли почав поряд з Чорним лісом їхати й зникає він коли покидаю Чуту ліс.

 Суботів. Старий товариш Віктор Іванович стрічає.

Це тут біля церкви:

“Як сніг, три пташечки летіли

Через Суботове і сіли

На похиленному хресті… “

       В бесіді пожалівся Віктору Івановичу.

-      Щось зі слухом. Дзвін тихий появився і зник.

-      А де саме?

-  Понад лісами Чорним і Чутою.

-  Ти вже другий хто мені говориш про це.

-  А що то?

- Не до добра. Коли після університету прийшов працювати то дід літній з Гутницької говорив що шість раз дзвін за його пам’яті був. Тричі перед війнами й тричі перед голодами. Не до добра той дзвін.

-  А чому він там чутний? А тут ні?

-  Ти пам’ятаєш де полетіли три пташечки?

-   В Чуту.

-   "Звідти буде чути". Згадуй що єпископ писав: “У станиці Гутницькій, … знаходився дзвін, що належить гайдамакам і знятий біля 1770-го року з одного дуба у Чуті.”

-  А далі в нього: “Безліч «скликових» дзвонів приховані в засипаному тепер колодязі біля купецької Чутинської контори””.  - зовсім поряд був  на пагорбах від місця де була та контора.

-   І пташечки тому полетіли туди: 

“Як що буде робитися,

Відтіль буде чути”

-     Якась містика. Ніби пращури дзвонять у ті дзвони.

-     Щось пане Юрію попереду чекає на нас усіх недобре.

"Описуваний нами край містить у собі одинадцять селищ та сіл і сім урочищ, які мають назву колишніх заселень."

(Єпископ Арсеній (Іващенко). Чорний  ліс та його околиці)