Три сестри

У Компаніївських степах, між покинутих хуторів, понад шляхом ростуть три груші. Три напівдикі груші. Три сестри. Три господарки степу.

Говорять люди, що то не груші, а душі жіночі. Колись раніше жили на хуторах три жінки. Одна людей лікувала, друга хліб усім пекла, а третя грамоти вчила. Нині вже майже всі люди пішли з хуторів. Хто в більші села, хто далі в місто, а хто у кращий світ.

Три гіллясті пані стоять над шляхом. Стоять, щоб кожної весни квітнути в степу і зустрічати з вирію птахів, улітку пригостити подорожнього грушею з кислинкою і дати йому спочити під своїм гіллям.

Хто ті жінки і як їх звали? Ніхто вже не пам’ятає. Але вони були, і душі їх тут, у степу біля хуторів.

Зняв капелюха, махнув ним трьом панянкам на прощання і поїхав.

   …Можливо, їх звали Віра, Надія і Любов.

Прим. Три груші ростіть на степовому шляху з хутора Вербова до хутора Богдарівка.