Три сестри

   У Компаніївських степах, між кинутих хуторів, понад шляхом росте три груші. Три напівдикі груші. Три сестри. Три господарки  степу.

   Говорять люди, що то не груші, а душі жіночі. Колись раніше жили на хуторах три жінки. Одна людей лікувала, друга хліб усім пекла, а третій грамоті вчила.

   Нині вже майже усі  люди пішли  з хуторів. Хто в більші села, хто далі у місто, а хто  у кращий світ.

   Три гіллястих пані стоять над шляхом. Стоять, щоб кожної весни квітнути в степу і зустрічати з вирію птахів, улітку пригостити подорожнього грушею з кислинкою і дати йому спочити під своїм гіллям.

   Хто ті жінки і як їх звали?  Ніхто вже не пам’ятає. Але вони були й Душі їх тут у степу біля хуторів.

   Зняв капелюха. Махнув ним трьом панянкам на прощання і поїхав.  …можливо їх звали Віра, Надія і Любов?