Маркетинг

У вісімдесятому році був добрий медовий збір. Рік у бджолярів видався на славу. Та, як відомо, у селян два горя: перше — врожай, а друге — неврожай. Неврожай то і так ясно, чому, а коли врожай — то просто ціни немає. Отож наносили бджоли меду так, що не продати і в запас немає куди складати. Заготівельна контора не приймає. Знайомим за півціни продано на три роки вперед. Сушив голову не один бджоляр, як перетворити товар на гроші. Сушив голову і колгоспний бджоляр дядько Іван Смішко. У нього то взагалі меду виявилося більше за всіх: окрім власної пасіки ще й колгоспна. З якого вулика в який бджоли мед носять, один він знає.

Після детального вивчення ринку були проведені бджолярем консультації з кумою. Кума — людина обізнана в маркетингу і рекламі. Не один рік стоїть із дрібним товаром на ринку в райцентрі. Має шану в базаркома і покупців. Отож за результатом консультацій зняв Іван Смішко напроти куми місце на ринку. Місце як місце, кам’яні прилавки. Проплатив він його не на день, а на два місяці наперед. Оздобив аркою, заплів її колосками, прикрасив аплікаціями з квітів та бджілок. Зверху над аркою красувався на фанерці напис: «Найкращий мед. Бджоляр Іван Смішко». Нечувана то була реклама у масштабах ринку в райцентрі на ті часи. Майже весь люд бачив, як споруджувалася така краса, і кожен, хто проходив, питався: «Що ж це буде?»

Минуло понад тиждень з дня оформлення торгового місця. Та немає на ньому дядька Івана. Стоїть місце порожнє. Покупці — народ постійний у маленькому містечку, почали переживати, чи бува, чого не сталося з людиною. Так витратився на торгове місце і раптом пропав. Та за кращими правилами драматургії все було зроблено правильно. Витримавши паузу і розігрівши інтерес покупців, до гри вступила кума. Біля її прилавка почалися жваві бесіди.

- А ви не знаєте, що з бджолярем?

- Знаю. — Він бува, не захворів? Так витратився на торгове місце, і нема його.

- Та здоровий він. Просто у нього такий смачний мед, що не може доїхати до ринку. Люди прямо до двору їдуть. От учора вже майже доїхав до краю вулиці, так люди з сусіднього району приїхали. Купують трилітровими банками мед.

- Та ви що?

- А що ви думали? Позавчора лікар обласного санаторію приїздив. Говорить, що в їхній лабораторії якісь цілющі властивості Іванового меду знайшли.

- А ви не скажете, де ж той бджоляр живе?

- А чому ж ні. Кілометрів за десять звідсіля...

І та вистава у виконанні куми з кожним виступом ставала все досконалішою. Після другого дня вона вже так вправно грала свою роль, що цілком могла б поповнити трупу як мінімум обласного театру. А люди потягнулися додому до дядька Івана Смішка за його смачним медом. Того року так і не склалося постояти з товаром на ринку бджоляру. Розкупили все під хатою, як говорять у народі.

Тепер мені частенько доводиться відвідувати лекції з маркетингу і реклами. Нерідко лектор наводить успішні приклади зі світової практики. А я в цей час згадую дядька Івана Смішка і питаю себе: «А чи не вартий світового рівня приклад продажу меду в роздріб кінцевому покупцю сільським бджолярем у далекому тисяча дев’ятсот вісімдесятому році?»