У дверях затишної ресторації з’явилася
невисока на зріст літня пані. Її вік можна було оцінити в вісім десятиліть, -
можливо, навіть з невеличким хвостиком.
На зустріч їй спішним кроком рушив офіціант. Привітав, і ґалантно
підтримуючи під лікоть, провів до вільного столика. З усього було видно, що
пані постійна клієнтка, котру добре знають…
Не знаю чому, але я уважно спостерігав за
нею, очікуючи побачити щось цікаве в її поведінці.
Пані довго й вигідно влаштовувалася за
столиком. Як тільки це їй вдалося, - піднялася й пішла у найдальший куток
ресторації по антисептик. Вже місяців зо три, як карантин було скасовано. Маски
дуже мало хто носив, як і мало хто користувався антисептиком. Ймовірно, пані ж
була дуже дисциплінованою.
Жінка повернулася і ще раз не поспіхом, вигідно розташувалася за столиком. Зняла окуляри й практично помила їх принесеним антисептиком. За окулярами пані сумлінно помила телефон і руки. При чому, я б дуже акцентував увагу на слові «помила».
Після цілого санітарно-гігієнічного дійства,
знову піднялася, і рушила до кошика з пресою. Вибрала там два потрібних їй
часописи, повернулась і в тому ж
повільному темпі посіла своє місце за столиком.
До неї підійшов офіціант з тацею, на якій
самотіла карафка, але не спостерігалось ніяких страв.
Офіціант розклав серветку, налив у
фужер грамів сто п'ятдесят світлого і,
сподіваюся, сухого вина. Решта - грамів сто, - вина залишилися в карафці на
столі.
Пані пильно
спостерігала за діями офіціанта, поки він не завершив свої приготування. Потім
розгорнула газету, і читала її, зрідка смакуючи вино. Це було не просто читання
чи споживання. Це були дійства, що в рівній мірі доповнювали одне одного.
Пані читала не останню сторінку, як зазвичай
жінки її віку, а шукала на кожній сторінці цікаві для себе новини.
Я ж спостерігав за нею. В її рухах було щось
звичне і незвичне одночасно. Дочитавши газету і допивши вино, як у фужері, так
і в карафці, пані поглянула в бік
офіціанта.
Проте, кельнер приніс їй не рахунок. Він
повторив ще раз дійство принесення графина з білим, і я сподіваюся, - сухим
вином. На підносі, окрім вина, знов не було ніяких страв. Пані читала другий
часопис, як і перший …
Пані завершила читання, досмакувала вино і
попросила рахунок. Не зазираючи в нього, розрахувалася. Вочевидь, таке
замовлення було не вперше, найпевніше, - навіть постійне. Офіціант провів її до
дверей такою ж ходою, як входили до зали…
Літня пані пішла з ресторації, але не з моїх
думок. Дай Боже нам у вісімдесят з хвостиком читати пару газет під п'ятсот
грамів, можна і не сухого, вина! Та й навіщо нам ті страви до напою дорослих
людей?.. :)
Загадково, але смаковито!
ВідповістиВидалити